Поэма «Русские женщины» Николая Алексеевича Некрасова – рассказ о силе духа и стойкости жен декабристов. Язык произведения меток и вызывает у читателя бурный эмоциональный всплеск.
Поэма разделена на две части, в каждой из которых речь идет об одной героине. В первой – о княгине Трубецкой, во второй - о княгине Волконской.
Эти женщины известны тем, что оставив все, что было дорого и привычно в родной стороне, они отправились в далекую и страшную Сибирь к своим супругам, готовые разделить с ними все тяготы и невзгоды.
Длинный путь дает возможность вспомнить счастливые минуты молодости, которые в богатстве и благополучии. Дорога опасна и ставит препятствия, но женщин не свернуть с пути, по которому они твердо решились идти.
Ничего не изменит и тот факт, что им придется потерять все привилегии положения в обществе, наследство, все то, что всегда было привычным и понятны. Это тяжело, но не пугает женщин и не меняет их решения.
Интересна в этом отношении беседа княгини Трубецкой с губернатором Иркутска. Чиновник пытается всеми отговорить молодую женщину, рассказывая обо всех последствиях такого поступка. Но все уговоры тщетны. Молодая женщина готова жить среди каторжников, легко пройдет путь до того места, где находится ее муж, пешком. Ей гораздо невыносимее жизнь без него, избранника и спутника. Губернатор уже больше не уговаривает княгиню и отпускает ее. Он не может не восхищаться этой женщиной. И ее поступок на самом деле достоин восхищения. Эти женщины, которые от природы должны быть слабыми и беззащитными, показаны особыми существами с такой силой и мужеством, которые не всегда встретишь у мужчин.
Они проводят черту между собой и той жизнью, которая теперь далеко и возврата к ней нет. Туда уже не вернуться. Они также лишены прав, как и их мужья-декабристы. На такой подвиг только единицы.
В разговоре с губернатором княгиня Трубецкая высказывает мысль о том, что светское общество ей давно противно. Это тупые люди, стадо, из которого она с удовольствием сбежит к тому, кто теперь в ранге святого мученика. Декабристы – особые люди, выгодно отличающиеся от остальных. Их жены своими поступками пытаются доказать это всему свету.
Конечно, понять и оценить подвиг декабристов не каждый, как и не всякий готов последовать за своим мужем в далекую Сибирь, чужой и суровый край. Во имя чего эти женщины готовы принести такую большую жертву? Во имя любви. Жены декабристов решились на этот отчаянный шаг ради любимых людей. Они готовы пойти за ними хоть на край света и разделить все тяготы и мучения. Своим присутствием эти женщины готовы скрасить нелегкую жизнь «изменников».
Поэма Некрасова «Русские женщины» предлагает нашему вниманию образы двух женщин, которые похожи в главном: сила духа и мужество превыше хрупкой женской натуры и маленького жизненного опыта.
У этих двух барышень вся жизнь впереди, ведь они еще так молоды. Но выбор сделан, и назад дороги нет. Эти отважные и благородные женщины, совершившие подвиг ради своих мужей, восхищают уже много веков подряд.
У середні віки населення залежало від природно-кліматичних умов не менше, ніж у стародавні часи. Особливості природи підказували йому, які житла й поселення треба будувати, яким транспортом ― водним чи сухопутним ― користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав розвиток землеробства й тваринництва, міст і торгівлі, навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних широт помітно відрізнялися від пристрасних жителів півдня, гірські народи ― від степовиків тощо).
Дуже важливу роль відігравав у житті середньовічної людини ландшафт. Рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний змушував людей оселятися невеликими хуторами.
Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, густа мережа повноводних рік сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодження торгових зв’язків між країнами. Усю Європу вкривали густі ліси, без яких середньовічна людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною, годував медом диких бджіл, ягодами тощо.
Населення Європи своїм господарюванням поволі змінювало довкілля, причому не завжди на краще.
У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї тощо). У V–XI ст. племена і народності Європи дуже перемішалися між собою. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами.
Склад і кількість населення в Європі змінювалися також через страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Найстрашнішою хворобою залишалася чума ― «чорна смерть», яка вразила Європу в 1347–1349 р. і викосила в окремих країнах від чверті до половини населення.
Наприкінці ХІ ст. населення середньовічної Європи вперше розпочало колонізацію ― заселення й освоєння нових земель, що підштовхувалося загрозою голоду. Люди вирубували ліси, освоювали болота і перетворювали їх на родючі поля. Сеньйори розуміли, що освоєння нових земель зумовить приріст населення, тому вони заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від податків і повинностей.
Внутрішня колонізація в Європі в ХІ–ХІІІ ст. мала великі позитивні наслідки. За кілька століть наполегливої праці на місці Європи лісів поступово виникла нова Європа полів.
Поэма «Русские женщины» Николая Алексеевича Некрасова – рассказ о силе духа и стойкости жен декабристов. Язык произведения меток и вызывает у читателя бурный эмоциональный всплеск.
Поэма разделена на две части, в каждой из которых речь идет об одной героине. В первой – о княгине Трубецкой, во второй - о княгине Волконской.
Эти женщины известны тем, что оставив все, что было дорого и привычно в родной стороне, они отправились в далекую и страшную Сибирь к своим супругам, готовые разделить с ними все тяготы и невзгоды.
Длинный путь дает возможность вспомнить счастливые минуты молодости, которые в богатстве и благополучии. Дорога опасна и ставит препятствия, но женщин не свернуть с пути, по которому они твердо решились идти.
Ничего не изменит и тот факт, что им придется потерять все привилегии положения в обществе, наследство, все то, что всегда было привычным и понятны. Это тяжело, но не пугает женщин и не меняет их решения.
Интересна в этом отношении беседа княгини Трубецкой с губернатором Иркутска. Чиновник пытается всеми отговорить молодую женщину, рассказывая обо всех последствиях такого поступка. Но все уговоры тщетны. Молодая женщина готова жить среди каторжников, легко пройдет путь до того места, где находится ее муж, пешком. Ей гораздо невыносимее жизнь без него, избранника и спутника. Губернатор уже больше не уговаривает княгиню и отпускает ее. Он не может не восхищаться этой женщиной. И ее поступок на самом деле достоин восхищения. Эти женщины, которые от природы должны быть слабыми и беззащитными, показаны особыми существами с такой силой и мужеством, которые не всегда встретишь у мужчин.
Они проводят черту между собой и той жизнью, которая теперь далеко и возврата к ней нет. Туда уже не вернуться. Они также лишены прав, как и их мужья-декабристы. На такой подвиг только единицы.
В разговоре с губернатором княгиня Трубецкая высказывает мысль о том, что светское общество ей давно противно. Это тупые люди, стадо, из которого она с удовольствием сбежит к тому, кто теперь в ранге святого мученика. Декабристы – особые люди, выгодно отличающиеся от остальных. Их жены своими поступками пытаются доказать это всему свету.
Конечно, понять и оценить подвиг декабристов не каждый, как и не всякий готов последовать за своим мужем в далекую Сибирь, чужой и суровый край. Во имя чего эти женщины готовы принести такую большую жертву? Во имя любви. Жены декабристов решились на этот отчаянный шаг ради любимых людей. Они готовы пойти за ними хоть на край света и разделить все тяготы и мучения. Своим присутствием эти женщины готовы скрасить нелегкую жизнь «изменников».
Поэма Некрасова «Русские женщины» предлагает нашему вниманию образы двух женщин, которые похожи в главном: сила духа и мужество превыше хрупкой женской натуры и маленького жизненного опыта.
У этих двух барышень вся жизнь впереди, ведь они еще так молоды. Но выбор сделан, и назад дороги нет. Эти отважные и благородные женщины, совершившие подвиг ради своих мужей, восхищают уже много веков подряд.
Объяснение:
Людина в середньовіччі
У середні віки населення залежало від природно-кліматичних умов не менше, ніж у стародавні часи. Особливості природи підказували йому, які житла й поселення треба будувати, яким транспортом ― водним чи сухопутним ― користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав розвиток землеробства й тваринництва, міст і торгівлі, навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних широт помітно відрізнялися від пристрасних жителів півдня, гірські народи ― від степовиків тощо).
Дуже важливу роль відігравав у житті середньовічної людини ландшафт. Рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний змушував людей оселятися невеликими хуторами.
Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, густа мережа повноводних рік сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодження торгових зв’язків між країнами. Усю Європу вкривали густі ліси, без яких середньовічна людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною, годував медом диких бджіл, ягодами тощо.
Населення Європи своїм господарюванням поволі змінювало довкілля, причому не завжди на краще.
У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї тощо). У V–XI ст. племена і народності Європи дуже перемішалися між собою. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами.
Склад і кількість населення в Європі змінювалися також через страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Найстрашнішою хворобою залишалася чума ― «чорна смерть», яка вразила Європу в 1347–1349 р. і викосила в окремих країнах від чверті до половини населення.
Наприкінці ХІ ст. населення середньовічної Європи вперше розпочало колонізацію ― заселення й освоєння нових земель, що підштовхувалося загрозою голоду. Люди вирубували ліси, освоювали болота і перетворювали їх на родючі поля. Сеньйори розуміли, що освоєння нових земель зумовить приріст населення, тому вони заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від податків і повинностей.
Внутрішня колонізація в Європі в ХІ–ХІІІ ст. мала великі позитивні наслідки. За кілька століть наполегливої праці на місці Європи лісів поступово виникла нова Європа полів.