Тема «Ти знаєш, що ти — людина?» аналіз: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.
Ідея «Ти знаєш, що ти — людина?» аналіз: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка «Ти знаєш, що ти — людина?»: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Композиція «Ти знаєш, що ти — людина?»
Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.
Проблематика «Ти знаєш, що ти — людина?»
· людина і суспільство (призначення людини на землі);
Ідейно-художній аналіз «Ти знаєш, що ти — людина?»
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить – частково знищують її.
Вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?» , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. У поезії порушено ще одну важливу проблему – швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна – і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. «Завтра, завтра, завтра – і так минає життя» , – говорили давні римляни, і можливо, «завтра»
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, до друзям, сподіваючись на «завтра» . В. Симоненко звертається до пас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
* І жити спішити треба,
* Кохати спішити треба
* Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще – створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?
Твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина… ? можна вважати гімном людській гідності. Ці рядки, звернені до сучасників, прозвучали в умовах виховання поваги до держави, а не до людини. І це є знаменною ознакою того часу, зараз ми вже знаємо, що то був тоталітарний режим. Бо, не дай Боже, звичайна людина усвідомить таку просту річ, що вона має власну гідність не тому, що це визнає держава, а просто тому, що вона – людина. Тож і запитує поет: «Ти знаєш про це чи ні?» Ці слова звернені до нас на багато років уперед, коли ми самі будемо зіставляти свої вчинки з цією простою фразою.
Історія написання «Ти знаєш, що ти — людина?»
Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух — це і змусило написати В. Симоненка вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» Ця поезія належить його збірці «Земне тяжіння». Завдання кожної особистості, кожної людини — дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. Симоненка.
В статье, посвященной рассмотрению пафоса романа “Герой нашего времени”, Белинский отнес Лермонтова к числу таких “сильных художественных талантов”, которые являются среди окружающей их пустоты очень неожиданно. Интерес, возбужденный к Лермонтову несколькими стихотворениями, помещенными в “Отечественных записках”, окончательно утвердился после опубликования романа “Герой нашего времени”. Эта повесть написалась не из желания заинтересовать публику, а из глубокой творческой потребности, которой чужды всякие побуждения, кроме вдохновения. Белинский отмечает, что роман Лермонтова производит “полноту впечатления”. Причина этого заключается в единстве мысли, которая порождает чувство ответственности частей с целым. Белинский особо останавливается на повести “Бэла”, после прочтения которой “вам грустно, но грусть ваша легка, светла и сладостна”. Смерть черкешенки не возмущает критика безотрадным и тяжелым чувством, ибо она явилась вследствие разумной необходимости, которую мы, читатели, предчувствовали. Сам образ пленительной черкешенки обрисован с бесконечным искусством. Она говорит и действует очень мало, а мы живо видим её во всей определенности дивного существа, читаем в ее сердце.
Максим Максимыч, в свою очередь, не подозревает, как глубока и богата его натура, как он высок и благороден. Этот “грубый солдат” любуется Бэлой, любит ее, как милую дочь. Возникает вопрос: за что? Спросите его, и он вам ответит: “Не то чтобы любил, а так — глупость”. Все эти черты, столь “полные бесконечностью”, говорят сами за себя. В заключение Белинский отмечает: “И дай бы вам поболее встретить Максимов Максимычей”.
Белинский восхищается художественным мастерством Лермонтова, который в каждой части своего романа сумел исчерпать ее содержание и в типических .чертах “вывести все внутреннее”, крывшееся в ней как возможность. В результате всего этого Лермонтов явился в повести таким же творцом, как и в своих стихотворениях. “Герой нашего времени”, напишет Белинский, обнаружил силу молодого таланта и показал его разнообразие и многосторонность. Главным героем романа Лермонтова является Печорин. Основную проблему романтизма можно определить одним словом — “личность”. Лермонтов — романтик.
В романтических произведениях личность, как правило, противостоит обществу, вне которого она не может существовать и в котором по тем или иным причинам она ужиться не хочет. Эта неустроенность личности в мире становится неизменной коллизией большинства не только романтических, но и реалистических поэм и романов XIX века. Эта коллизия впервые была найдена и выражена в специфическом русском варианте Пушкиным в теме “героя времени”, которую продолжил Лермонтов. Свое отношение к главному персонажу Лермонтов выразил в названии романа. Итак, герой нашего времени — вот основная мысль произведения. Но если это действительно так, то весь роман может показаться злой иронией, потому что большая часть читателей наверняка воскликнет: “Хорош же герой!” Белинский задает вопрос: “А чем он дурен?” Обвинять Печорина в том, что в нем нет веры, бессмысленно. Ведь это то же самое, что обвинять нищего за то, что у него нет золота. Он бы и рад иметь его, да не дается оно ему. Кроме того, Печорин сам не рад своему безверию. Он готов ценою жизни и счастья купить эту веру. Но для нее еще не настал его час. За свой эгоизм Печорин презирает и ненавидит только себя. Душа Печорина “не каменистая почва, не засохшая от зноя земля”. Ее необходимо только взрыхлить и оросить благодатным дождем — и она произрастит из себя роскошные цветы небесной любви. На возражения же тех, кто обвиняет Печорина, к примеру, в холодной расчетливости, с которой он обольщает бедную девушку, не любя ее, Белинский отвечает, что и не думает выставлять героя образцом нравственности. Но в человеке должно видеть человека, а идеалы нравственности существуют в одних классических трагедиях и морально-сентиментальных романах.
Объяснение:
«Ти знаєш, що ти — людина?» Симоненко аналіз
Рік написання: 16 листопада 1962 року
Збірка:«Земне тяжіння»
Рід літератури: лірика.
Жанр: ліричний вірш
Тема «Ти знаєш, що ти — людина?» аналіз: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.
Ідея «Ти знаєш, що ти — людина?» аналіз: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка «Ти знаєш, що ти — людина?»: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Композиція «Ти знаєш, що ти — людина?»
Поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків.
Проблематика «Ти знаєш, що ти — людина?»
· людина і суспільство (призначення людини на землі);
· індивідуальність кожної людини;
· швидкоплинність часу і життя.
Художні засоби «Ти знаєш, що ти — людина?»
Повтори:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Риторичні запитання:
«Ти знаєш, що ти — людина?»
«Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Ідейно-художній аналіз «Ти знаєш, що ти — людина?»
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість – неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить – частково знищують її.
Вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?» , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. У поезії порушено ще одну важливу проблему – швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна – і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. «Завтра, завтра, завтра – і так минає життя» , – говорили давні римляни, і можливо, «завтра»
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, до друзям, сподіваючись на «завтра» . В. Симоненко звертається до пас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
* І жити спішити треба,
* Кохати спішити треба
* Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще – створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?
Твір Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина… ? можна вважати гімном людській гідності. Ці рядки, звернені до сучасників, прозвучали в умовах виховання поваги до держави, а не до людини. І це є знаменною ознакою того часу, зараз ми вже знаємо, що то був тоталітарний режим. Бо, не дай Боже, звичайна людина усвідомить таку просту річ, що вона має власну гідність не тому, що це визнає держава, а просто тому, що вона – людина. Тож і запитує поет: «Ти знаєш про це чи ні?» Ці слова звернені до нас на багато років уперед, коли ми самі будемо зіставляти свої вчинки з цією простою фразою.
Історія написання «Ти знаєш, що ти — людина?»
Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух — це і змусило написати В. Симоненка вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» Ця поезія належить його збірці «Земне тяжіння». Завдання кожної особистості, кожної людини — дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. Симоненка.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/ti-znayesh-shho-ti-lyudina-analiz
В статье, посвященной рассмотрению пафоса романа “Герой нашего времени”, Белинский отнес Лермонтова к числу таких “сильных художественных талантов”, которые являются среди окружающей их пустоты очень неожиданно. Интерес, возбужденный к Лермонтову несколькими стихотворениями, помещенными в “Отечественных записках”, окончательно утвердился после опубликования романа “Герой нашего времени”. Эта повесть написалась не из желания заинтересовать публику, а из глубокой творческой потребности, которой чужды всякие побуждения, кроме вдохновения. Белинский отмечает, что роман Лермонтова производит “полноту впечатления”. Причина этого заключается в единстве мысли, которая порождает чувство ответственности частей с целым. Белинский особо останавливается на повести “Бэла”, после прочтения которой “вам грустно, но грусть ваша легка, светла и сладостна”. Смерть черкешенки не возмущает критика безотрадным и тяжелым чувством, ибо она явилась вследствие разумной необходимости, которую мы, читатели, предчувствовали. Сам образ пленительной черкешенки обрисован с бесконечным искусством. Она говорит и действует очень мало, а мы живо видим её во всей определенности дивного существа, читаем в ее сердце.
Максим Максимыч, в свою очередь, не подозревает, как глубока и богата его натура, как он высок и благороден. Этот “грубый солдат” любуется Бэлой, любит ее, как милую дочь. Возникает вопрос: за что? Спросите его, и он вам ответит: “Не то чтобы любил, а так — глупость”. Все эти черты, столь “полные бесконечностью”, говорят сами за себя. В заключение Белинский отмечает: “И дай бы вам поболее встретить Максимов Максимычей”.
Белинский восхищается художественным мастерством Лермонтова, который в каждой части своего романа сумел исчерпать ее содержание и в типических .чертах “вывести все внутреннее”, крывшееся в ней как возможность. В результате всего этого Лермонтов явился в повести таким же творцом, как и в своих стихотворениях. “Герой нашего времени”, напишет Белинский, обнаружил силу молодого таланта и показал его разнообразие и многосторонность. Главным героем романа Лермонтова является Печорин. Основную проблему романтизма можно определить одним словом — “личность”. Лермонтов — романтик.
В романтических произведениях личность, как правило, противостоит обществу, вне которого она не может существовать и в котором по тем или иным причинам она ужиться не хочет. Эта неустроенность личности в мире становится неизменной коллизией большинства не только романтических, но и реалистических поэм и романов XIX века. Эта коллизия впервые была найдена и выражена в специфическом русском варианте Пушкиным в теме “героя времени”, которую продолжил Лермонтов. Свое отношение к главному персонажу Лермонтов выразил в названии романа. Итак, герой нашего времени — вот основная мысль произведения. Но если это действительно так, то весь роман может показаться злой иронией, потому что большая часть читателей наверняка воскликнет: “Хорош же герой!” Белинский задает вопрос: “А чем он дурен?” Обвинять Печорина в том, что в нем нет веры, бессмысленно. Ведь это то же самое, что обвинять нищего за то, что у него нет золота. Он бы и рад иметь его, да не дается оно ему. Кроме того, Печорин сам не рад своему безверию. Он готов ценою жизни и счастья купить эту веру. Но для нее еще не настал его час. За свой эгоизм Печорин презирает и ненавидит только себя. Душа Печорина “не каменистая почва, не засохшая от зноя земля”. Ее необходимо только взрыхлить и оросить благодатным дождем — и она произрастит из себя роскошные цветы небесной любви. На возражения же тех, кто обвиняет Печорина, к примеру, в холодной расчетливости, с которой он обольщает бедную девушку, не любя ее, Белинский отвечает, что и не думает выставлять героя образцом нравственности. Но в человеке должно видеть человека, а идеалы нравственности существуют в одних классических трагедиях и морально-сентиментальных романах.