Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...", неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті "гуси-лебеді" душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, "щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами", з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість "Гуси-лебеді летять..." своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.
Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.
Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Чарівною казкою дитинства здається нам повість М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять...", неначе вона народилася з народних оповідань, повних чаклунства і дива. Письменник в образі Михайлика показав себе, власні дитячі роки, враження, відкриття і витоки свого мистецького натхнення.
Він знайомить нас з багатьма чудовими героями, але, на мій погляд, головним героєм є дивний світ природи, ті "гуси-лебеді" душі, які вона вклала у серце майбутнього письменника. Красі і владі природи підкорені всі у повісті: і дід Дем'ян, який навчає, що лебеді принесли на крилах весну і життя, що сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю; і мати, яка довіряє землі свої болі і радощі, прохаючи, щоб вона родила для всякого, а насіння в її вустах було святим словом; і Люба, ця маленька лісова царівна, яка знає багато таємниць природи.
Вся повість пронизана мудрістю природи, що злилась із мудрістю народною. Ще з перших сторінок повісті ми потрапляємо у світ народних казок, стикаємося з образами містичних легенд, "щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами", з оспіваними явищами природи. Відчувається, що письменник глибоко шанує народні обряди, звичаї і традиції. І вишивані рушники, і калина, і свята повага до хліба — все це душа народу. У повісті Стельмаха відображено святе ставлення до землі, оранки, сівби, насіння, до дерев, з якими герої розмовляють, як із живими. Навіть показ процесу праці нагадує народний ритуал, набутий віковим досвідом. Все це мало величезний вплив на самовиховання Михайлика, на талант майбутнього митця.
Мене дуже вразила повість "Гуси-лебеді летять..." своїм казковим, містичним світом, багато чого вперше я відкрила для себе і мусила замислитися. Від неї вливається в душу такий струмінь добра і ніжності, що хочеться самому бути кращим, добрішим, чеснішим. Переймаючись настроєм повісті, серцем вклоняєшся письменнику за його слово, його науку і любов до нашої матінки-землі.
Объяснение:
это с интернета
Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.
Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.
Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-geroyiv/