лейтенанты кузнецов и дроздовский были знакомы еще с тех времен, когда учились в одном военном институте. судьба свела их вместе под сталинградом, когда в составе одной из дивизий они были брошены на защиту города.
так случилось, что оба лейтенанта влюблены в одну девушку - санинструктора зою елагину, но зое нравится дроздовский. однажды во время боя группа дроздовского вытаскивала из-под обстрела языка и зою смертельно ранило.
параллельно в повести развивается еще одна сюжетная линия: 18-летний сын командующего армией генерала бессонова пропал без вести. генерал думает, что он погиб, но он находится в госпитале (окружение генерала узнало об этом из листовки, но сам генерал оставался в неведении).
перед армией бессонова стояла любыми средствами не допустить сдачу сталинграда. повесть заканчивается описанием боя, который переломил ход событий: на армии бессонова, понесшей колоссальные потери, пришли еще четыре танковые дивизии. бессонов узнает о героическом подвиге батареи, которой командовал кузнецов, отправляется туда и награждает орденами всех, кто остался в живых: самого кузнецова, дроздовского, уханова, рубина и нечаева.
**
главная мысль повести: юрий бондарев, сам прошедший через горнило войны, описывает подвиг солдат, отдавших свои жизни за наше мирное небо. все они разные - со своими недостатками и со своими достоинствами, но их, как и нас, объединяет одно качество - любовь к родине, имя которой - россия.
ответ:У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди по один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
ответ:
лейтенанты кузнецов и дроздовский были знакомы еще с тех времен, когда учились в одном военном институте. судьба свела их вместе под сталинградом, когда в составе одной из дивизий они были брошены на защиту города.
так случилось, что оба лейтенанта влюблены в одну девушку - санинструктора зою елагину, но зое нравится дроздовский. однажды во время боя группа дроздовского вытаскивала из-под обстрела языка и зою смертельно ранило.
параллельно в повести развивается еще одна сюжетная линия: 18-летний сын командующего армией генерала бессонова пропал без вести. генерал думает, что он погиб, но он находится в госпитале (окружение генерала узнало об этом из листовки, но сам генерал оставался в неведении).
перед армией бессонова стояла любыми средствами не допустить сдачу сталинграда. повесть заканчивается описанием боя, который переломил ход событий: на армии бессонова, понесшей колоссальные потери, пришли еще четыре танковые дивизии. бессонов узнает о героическом подвиге батареи, которой командовал кузнецов, отправляется туда и награждает орденами всех, кто остался в живых: самого кузнецова, дроздовского, уханова, рубина и нечаева.
**
главная мысль повести: юрий бондарев, сам прошедший через горнило войны, описывает подвиг солдат, отдавших свои жизни за наше мирное небо. все они разные - со своими недостатками и со своими достоинствами, но их, как и нас, объединяет одно качество - любовь к родине, имя которой - россия.
как-то такобъяснение:
ответ:У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди по один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
Объяснение: