ответ:Среди мистификаций, созданных русской литературой XX века, «Всеобщая история, обработанная „Сатириконом“» (1910) по сей день занимает уникальное и никем не оспариваемое место: перед нами не исполинский капустник длиной во всю человеческую историю, а еще и почти единственный у нас образец черного юмора — особенно черного, если вспомнить, какое у этой «Истории» (и истории) в XX веке было продолжение. Книга, созданная великими сатириками своего времени — Тэффи, Аверченко, Дымовым и О. Л. д'Ором, — не переиздавалась три четверти века, а теперь изучается в начальной школе на уроках внеклассного чтения. То, что веселило искушенных интеллигентов начала XX века, осталось таким же смешным (но и познавательным) и в начале XXI века.
ответ:кщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш: що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва — не доля і не внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішні й у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення. Бувають письменники, які пишуть настільки досконалі твори, що їм можна дозволяти собі певні диватсттва: внутрішню суперечливість, людські слабкості. Бувають такі люди, що мають не одну їхню вдачу, насправді героїчне життя (не високими вчинками, а повсякденною силою духу) цим людям можна вибачити якісь невдачі у професійному житті. Бувають люди, які до глибини душі вражають і своїми діями, і своїм внутрішнім світом. Саме такою видається мені Леся Українка.
Хтось із тогочасних українських письменників сказав, що в українській літературі того періоду є тільки один справжній чоловік — і це Леся Українка. Як будь-якому жарті, у цій фразі є тільки частка жарту. Усе ж інше — правда. Л.Українка своїм життєвим шляхом і своєю творчістю с тезу про «слабкість». Не легко знайти в українській і світовій літературі приклад такої сили духу, яку мала ця жінка. Я досі дивуюся, як цій людині вдалося сумістити нежіно вдачу, справжню жіночність (принаймні із текстів та фотознімків судячи) по при талант.
І Леся Українка, видатна українська поетеса, із дитинства мріяла стати …піаністкою. Вона бачила у музиці усе своє життя. Але музика стала для нею недосяжною. Маючи важку хворобу, яка переслідувала авторку ледь не з дитинства. Напевно, втратити мрію — вже достатній привід зламатися і зневіритись. Чи привід шукати далі, удосконалюватись, боротись? Це та ситуація, коли особистий вибір людини зрештою, що до того, чи зневірилася б у житті ця молода дівчина, чи продовжила б шукати?) приніс неоціненно багато у культуру цілого народу. Музика була життям молодої дівчини. Коли мрія стала недосяжною, життя стало музикою.
Іноді, читаючи вірші Лесі Українки, особливо це стосується любовної та пейзажної лірики, мені вчуваються внутрішні мелодії текстів… насправді тексти звучать не тільки в звичайному розумінні поетичної ритміки, а й звучать іншою мелодією, дійсно схожою на справжні ноти.
Не тільки краса лірики, не тільки сила духу письменниці робить її гідною письменницею. Хоча й цього було б більш ніж достатньо. Леся Українка — людина Пересічної освіченості. Вона чи не перша вивела українську літературу за межі національного контексту: вона переспівала у своїх творах мотиви європейської літератури (зокрема образ Дон Жуана). Але переспівала на свій лад. Леся Українка перша заговорила про особливе місце жінки, особливу роль жінки, право жінки. На творчість, на самореалізанію, на силу. Особливо ж зреалізувала це право на силу так, як, мабуть, ніхто до неї і довгі роки не згадував.Увесь життєвий й творчий шлях Лесі Українки видається мені втіленням якоїсь неземної жіночної сили — сили слова, музики, людського духу. Сили боротися, не здаватися, сили боротися мудро, а не жорстоко. Сили боротися не тільки з ворогом, а й із внутрішньою слабкістю. Своєю ж.
Творчий спадок Лесі Українки неоціненний: філософська, соціальна, пейзажна, інтимна лірика, драми, переклади… Але мені здається, письменниця залишила ще одну спадщину, окрім творчої, яку не всі помічають, не всі говорять про неї, і не спадщина власного прикладу, власної мудрості. Коли жінка стає сильною, вбачаючи всю красу і ніжність жінки. Або навіть не «стає сильною», бо це якось особово, а робить себе сильною.
І проблеми, поставлені авторкою у її творчості, є вічними й глибинними. Кожен повинен знайти відповідь для себе. Питання, як виховати у собі внутрішню силу - так само вічне. Його так само кожен має вирішити для себе сам. Але життєвий шлях Лесі Українки — неоціненний приклад вирішення цього питання.
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Жінка як сильна стать: життя і творчість Лесі Українки. Це не складно, зате не втратиш!
ответ:Среди мистификаций, созданных русской литературой XX века, «Всеобщая история, обработанная „Сатириконом“» (1910) по сей день занимает уникальное и никем не оспариваемое место: перед нами не исполинский капустник длиной во всю человеческую историю, а еще и почти единственный у нас образец черного юмора — особенно черного, если вспомнить, какое у этой «Истории» (и истории) в XX веке было продолжение. Книга, созданная великими сатириками своего времени — Тэффи, Аверченко, Дымовым и О. Л. д'Ором, — не переиздавалась три четверти века, а теперь изучается в начальной школе на уроках внеклассного чтения. То, что веселило искушенных интеллигентов начала XX века, осталось таким же смешным (но и познавательным) и в начале XXI века.
Объяснение:
ответ:кщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш: що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва — не доля і не внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішні й у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення. Бувають письменники, які пишуть настільки досконалі твори, що їм можна дозволяти собі певні диватсттва: внутрішню суперечливість, людські слабкості. Бувають такі люди, що мають не одну їхню вдачу, насправді героїчне життя (не високими вчинками, а повсякденною силою духу) цим людям можна вибачити якісь невдачі у професійному житті. Бувають люди, які до глибини душі вражають і своїми діями, і своїм внутрішнім світом. Саме такою видається мені Леся Українка.
Хтось із тогочасних українських письменників сказав, що в українській літературі того періоду є тільки один справжній чоловік — і це Леся Українка. Як будь-якому жарті, у цій фразі є тільки частка жарту. Усе ж інше — правда. Л.Українка своїм життєвим шляхом і своєю творчістю с тезу про «слабкість». Не легко знайти в українській і світовій літературі приклад такої сили духу, яку мала ця жінка. Я досі дивуюся, як цій людині вдалося сумістити нежіно вдачу, справжню жіночність (принаймні із текстів та фотознімків судячи) по при талант.
І Леся Українка, видатна українська поетеса, із дитинства мріяла стати …піаністкою. Вона бачила у музиці усе своє життя. Але музика стала для нею недосяжною. Маючи важку хворобу, яка переслідувала авторку ледь не з дитинства. Напевно, втратити мрію — вже достатній привід зламатися і зневіритись. Чи привід шукати далі, удосконалюватись, боротись? Це та ситуація, коли особистий вибір людини зрештою, що до того, чи зневірилася б у житті ця молода дівчина, чи продовжила б шукати?) приніс неоціненно багато у культуру цілого народу. Музика була життям молодої дівчини. Коли мрія стала недосяжною, життя стало музикою.
Іноді, читаючи вірші Лесі Українки, особливо це стосується любовної та пейзажної лірики, мені вчуваються внутрішні мелодії текстів… насправді тексти звучать не тільки в звичайному розумінні поетичної ритміки, а й звучать іншою мелодією, дійсно схожою на справжні ноти.
Не тільки краса лірики, не тільки сила духу письменниці робить її гідною письменницею. Хоча й цього було б більш ніж достатньо. Леся Українка — людина Пересічної освіченості. Вона чи не перша вивела українську літературу за межі національного контексту: вона переспівала у своїх творах мотиви європейської літератури (зокрема образ Дон Жуана). Але переспівала на свій лад. Леся Українка перша заговорила про особливе місце жінки, особливу роль жінки, право жінки. На творчість, на самореалізанію, на силу. Особливо ж зреалізувала це право на силу так, як, мабуть, ніхто до неї і довгі роки не згадував.Увесь життєвий й творчий шлях Лесі Українки видається мені втіленням якоїсь неземної жіночної сили — сили слова, музики, людського духу. Сили боротися, не здаватися, сили боротися мудро, а не жорстоко. Сили боротися не тільки з ворогом, а й із внутрішньою слабкістю. Своєю ж.
Творчий спадок Лесі Українки неоціненний: філософська, соціальна, пейзажна, інтимна лірика, драми, переклади… Але мені здається, письменниця залишила ще одну спадщину, окрім творчої, яку не всі помічають, не всі говорять про неї, і не спадщина власного прикладу, власної мудрості. Коли жінка стає сильною, вбачаючи всю красу і ніжність жінки. Або навіть не «стає сильною», бо це якось особово, а робить себе сильною.
І проблеми, поставлені авторкою у її творчості, є вічними й глибинними. Кожен повинен знайти відповідь для себе. Питання, як виховати у собі внутрішню силу - так само вічне. Його так само кожен має вирішити для себе сам. Але життєвий шлях Лесі Українки — неоціненний приклад вирішення цього питання.
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Жінка як сильна стать: життя і творчість Лесі Українки. Це не складно, зате не втратиш!