“Порівняльна характеристика творів Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо” ПЛАН 1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi, I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги, Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше. Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi, Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi. Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога
Однажды бабушка подарила своей внучке Сонечке колечко с красным камушком. Колечко это было не простое, волшебное. Бабушка сказала: «Береги колечко, оно может исполнить одно твое заветное желание. Не трать его понапрасну. Когда-нибудь оно тебя выручит из беды или в трудном деле». Сказала это и умерла.
Девочка колечко носила, берегла несколько лет. Соня выросла и пошла в школу.
Как-то зимой, когда играла с подружками в парке и лепила из снега разные фигурки, сняла варежку, а колечко за варежку зацепилось и слетело с пальчика, упало в снег. Сонечка поискала, да не нашла. Разве в снегу можно найти маленькое колечко.
Вдруг мама Сони серьезно заболела. Врачи не могли ей никакие лекарства не И вот тогда Соня вспомнила про кольцо. Можно ведь его попросить выполнить желание — вылечить мамочку! Побежала девочка в парк, весь снег перерыла лопаткой, но ничего не нашла. Расплакалась. Вокруг собрались синички, голуби, вороны и белки, которые жили в парке на деревьях. Жалко им стало девочку. Захотели ей а как не знают.
Прилетел старый дятел, послушал историю Сони и сказал: «Тут Весну ждать нужно! Снег растает и колечко найдется!» Звери и птицы обрадовались и решили каждый день наблюдать за тем местом, где обронила девочка колечко, чтобы первыми увидеть и отдать его Соне. А Сонечка решила приходить каждый день и тоже искать. Все стали ждать весну.
Соня каждое утро смотрела на календарь, наблюдала за погодой. Очень девочка переживала — ей хотелось побыстрей загадать свое заветное желание колечку. Вот солнышко стало припекать, снежок стал таять. Появились первые проталинки, на деревьях набухли почки. С юга прилетели грачи. Птицы искали колечко, но его нигде не было видно. Соня прибегала в парк, но колечка всё не было. Снег почти растаял. Побежали ручьи.
И вдруг одним весенним солнечным утром белочка увидела в ручейке что-то блестящее. Хотела взять, но ее опередила сорока, любительница всего яркого. Схватила в клюв и унесла к себе в гнездо. Белочка только и успела увидеть, что это было колечко, похожее по описанию на колечко девочки. Нужно было что-то предпринять! Белка созвала синичек и голубей. Все подумали и решили сделать так! Птицы отвлекут сороку, она из гнезда улетит, а белочка залезет, схватит колечко и унесет к себе в дупло. Соня придет в парк опять искать, а животные колечко отдадут. Как решили, так и сделали. Все им удалось. Прибегает после школы Соня в парк, а ее окружили птицы и белочка колечко подает. Соня колечко узнала, очень обрадовалась и побежала скорее домой, загадывать желание. Загадала, чтобы мамочка не болела, поправлялась скорее. Не обманула бабушка, колечко и впрямь оказалось волшебное. Исполнило оно заветное желание внучки — поправляться мама стала и вскоре выздоровела.
А папа с Соней построили три кормушки и повесили в парке. По дороге в школу Соня каждое утро приносила зернышки и орешки в кормушки. Так она и ее семья отблагодарили животных за
ПЛАН
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу в поезiї Шарля Бодлера
2. Поль Верлен — велична постать французького символiзму
3. Артюр Рембо — символ свiтового поетичного авангарду
Використана література
1. Протиставлення дiйсностi та iдеалу
в поезiї Шарля Бодлера
Французький поет Шарль Бодлер збирав пiзнi квiти романтизму… Бунтiвничий дух властивий не тiльки його поезiї, Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Францiя здавалась йому нудним порожнiм царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорiю. Поет не приймає такий свiт, який дав йому багато розчарувань. Бодлер прагне змiнити свiт, оновити. Саме це зумовило його активну участь у революцiї 1848 р.
Збiрка його поезiй «Квiти зла» — це духовнi пошуки сучасної людини. Свiт постає в образi моря, з яким ми зустрiчаємося ще в романтичнiй поезiї Байрона, Пушкiна. Зображуючи сучасну йому дiйснiсть як «море засмiчених улиць мiських», поет серцем лине до iншого моря, «моря, де сяйва багато». Не приймаючи прозаїчностi буденного життя, вiн прагне повернути той загублений рай (iдеальний свiт), у якому творець жив у дитинствi:
Мiй раю зелений, кохання дитяче
Квiтки й поцiлунки, забави й пiснi,
I скрипка, що в сутiннi тужить i плаче…
А може рай-iдеал розташований у далеких екзотичних країнах («Moesta et errabunda»)? У поезiї «Подорож» дiйснiсть постає:
На сходинах життя, на всiх шаблях фатальних
Одвiчного грiха видовище нудне…
Це i тиран, i народ, «закоханий у панiвний батiг», декiлька релiгiй, «що пнуться до небес i всi простертi ниць», «усе наркозне зiлля, що свiту нашого докладний iнвентар». I поет робить висновок:
Цей свiт, затиснутий у тоскнi береги,
Являє образ наш — сьогоднi, завтра, завше.
Оазиси жахiв серед пустель нудьги.
Поезiя «Подорож» — це своєрiдна духовна подорож людства до безоднi, вiд якої не може врятувати «жменька мудрецiв», що «одбiгли Долею гуртованих отар».
Але, «блукаючи духом по мiсцинi суворiй», поет зустрiчає лебедя («Лебiдь»), що утiк iз клiтки. Вiн зранений, це величний «вигнанець -страдник», який мрiє «про чисту гладь ставiв». Це сам поет, що прагне iдеалу. У поезiї «Альбатрос» вiн постає в образi повiтряного мандрiвника — альбатроса:
Поет подiбний теж до владаря блакитi,
Що серед хмар летить мов блискавка в iмлi.
Але, мов у тюрмi, в юрбi несамовитiй
Вiн крила велетня волочить по землi.
«Юрба несамовита» — це дiйснiсть, а велетенський птах-поет може жити тiльки «серед хмар».
Але неможливiсть досягти iдеалу на землi викликає в Бодлера гостре розчарування, i вiн впадає у вiдчай. Звiдси також розумiння призначення поезiї як засобу вирощування квiтiв (тобто Прекрасного) зi зла, а також його чорна меланхолiя i тотальний нiгiлiзм. Поет не тiльки не звертався до Бога за до вiн демонстративно нехтує ним i схиляється перед Сатаною. Водночас деякi риси стилю Бодлера суперечать романтизмовi: ретельно виважена композицiя i бездоганна форма поезiї. Не сприймає поет i романтичного розумiння природи як джерела оновлення почуттiв або засобу захисту вiд цивiлiзацiї. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Вiн шукає натхнення в «iншiй природi» — штучнiй: у витворах мистецтва i людської працi.
Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблемно-тематичним принципом.
Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкривається трьома віршами («Благословіння», «Альбатрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись
— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої частини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеалу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога
Девочка колечко носила, берегла несколько лет. Соня выросла и пошла в школу.
Как-то зимой, когда играла с подружками в парке и лепила из снега разные фигурки, сняла варежку, а колечко за варежку зацепилось и слетело с пальчика, упало в снег. Сонечка поискала, да не нашла. Разве в снегу можно найти маленькое колечко.
Вдруг мама Сони серьезно заболела. Врачи не могли ей никакие лекарства не И вот тогда Соня вспомнила про кольцо. Можно ведь его попросить выполнить желание — вылечить мамочку! Побежала девочка в парк, весь снег перерыла лопаткой, но ничего не нашла. Расплакалась. Вокруг собрались синички, голуби, вороны и белки, которые жили в парке на деревьях. Жалко им стало девочку. Захотели ей а как не знают.
Прилетел старый дятел, послушал историю Сони и сказал: «Тут Весну ждать нужно! Снег растает и колечко найдется!» Звери и птицы обрадовались и решили каждый день наблюдать за тем местом, где обронила девочка колечко, чтобы первыми увидеть и отдать его Соне. А Сонечка решила приходить каждый день и тоже искать. Все стали ждать весну.
Соня каждое утро смотрела на календарь, наблюдала за погодой. Очень девочка переживала — ей хотелось побыстрей загадать свое заветное желание колечку. Вот солнышко стало припекать, снежок стал таять. Появились первые проталинки, на деревьях набухли почки. С юга прилетели грачи. Птицы искали колечко, но его нигде не было видно. Соня прибегала в парк, но колечка всё не было. Снег почти растаял. Побежали ручьи.
И вдруг одним весенним солнечным утром белочка увидела в ручейке что-то блестящее. Хотела взять, но ее опередила сорока, любительница всего яркого. Схватила в клюв и унесла к себе в гнездо. Белочка только и успела увидеть, что это было колечко, похожее по описанию на колечко девочки. Нужно было что-то предпринять! Белка созвала синичек и голубей. Все подумали и решили сделать так! Птицы отвлекут сороку, она из гнезда улетит, а белочка залезет, схватит колечко и унесет к себе в дупло. Соня придет в парк опять искать, а животные колечко отдадут. Как решили, так и сделали. Все им удалось. Прибегает после школы Соня в парк, а ее окружили птицы и белочка колечко подает. Соня колечко узнала, очень обрадовалась и побежала скорее домой, загадывать желание. Загадала, чтобы мамочка не болела, поправлялась скорее. Не обманула бабушка, колечко и впрямь оказалось волшебное. Исполнило оно заветное желание внучки — поправляться мама стала и вскоре выздоровела.
А папа с Соней построили три кормушки и повесили в парке. По дороге в школу Соня каждое утро приносила зернышки и орешки в кормушки. Так она и ее семья отблагодарили животных за