На початку 1840-х років М. В. Гоголь пише ряд повістей на теми петербурзького життя. Петербурзький цикл відкривається «Невським проспектом». Петербург Гоголя – це місто контрастів. Краса пишних палаців і гранітних набережних, по яким безтурботно розгулює святковий натовп – це один Петербург. За цією пишністю виступає інший Петербург – місто дрібних чиновників, майстрових, художників, місто трудівників-бідняків, жертв убогості і свавілля. Такою жертвою є Акакій Акакійович Башмачкін – герой повісті «Шинель».
Сюжет про забитого нуждою чиновника, над яким всі підсміюються, був у ті роки популярним. Але Гоголь інакше представляє свого героя, хоча і не приховує, що Башмачкін «був тим, кого називають вічний титулярний радник, над яким, як відомо, насміялися і нагострили вдосталь різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, хто не може кусатися». Акакій Акакійович – боязка, прибита нуждою людина, ціною важкої праці і болісних принижень заробляє свої чотириста рублів на рік; це забита, безсловесна істота, який покірливо зносить «канцелярські глузування» своїх товаришів по службі і грубість начальників. Акакій Акакійович сам усвідомлює свою малість, він ні на що більше не претендує. Щодня, з року в рік, переписуючи папери, він давно вже не має ніяких інших інтересів. Прийшовши додому зі служби, Акакій Акакійович думає тільки про те, «що Бог пошле переписувати завтра».
Кепкуючи над духовною обмеженістю Башмачкіна, Гоголь зазначає у ньому доброзичливе ставлення до людей, працьовитість, розвинене почуття обов’язку. Акакій Акакійович, за словами письменника, був навіть людиною пристрасною: літери він виводив з любов’ю, при цьому насолода виражалася на його обличчі, коли ж він добирався до букв-фаворитів, то поринав весь у роботу, забуваючи образи і нужду.
Але в цьому забитому життям чиновнику прокинувся чоловік, коли з’явилася у нього мета в житті – нова шинель. Ціною найсуворішої економії протягом року йому вдалося зібрати необхідну суму. За цей час він змінився, став «якось жвавіше, навіть твердіше характером». «Вогонь часом показувався в очах його, в голові навіть миготіли зухвалі і відважні думки: чи не покласти куницю на комір», – доброзичливо іронізує над ним Гоголь. Ставши власником нової шинелі, Акакій Акакійович відчув себе найщасливішою людиною. Тому стає зрозумілим, в яку катастрофу перетворюється пропажа шинелі. Крадіжка шинелі виявилася крадіжкою всього його життя. Даремно Акакій Акакійович шукав до у приватного пристава, у «значної особи»: скрізь він зустрічав або повну байдужість, або презирство і грізні окрики. Наляканий прийомом у «значної особи», боязкий і забитий Акакій Акакійович захворів нервової лихоманкою, яка і забрала його в могилу.
Смиренність і покірність Акакія Акакійовича, все його бідне життя викликає біль за принижену людину, співчуття до нього. У фіналі ця маленька, несмілива людина, доведена світом сильних до відчаю, протестує проти бездушності, грубості, деспотизму. Вмираючи, він «сквернословить», вимовляє найстрашніші слова, що слідували за словами «ваше превосходительство». Навряд чи М. В. Гоголь закликає читачів до бунту, але він будить у них думку про несправедливість тогочасного суспільства, про необхідність іншого життя, інших відносин між людьми.
На початку 1840-х років М. В. Гоголь пише ряд повістей на теми петербурзького життя. Петербурзький цикл відкривається «Невським проспектом». Петербург Гоголя – це місто контрастів. Краса пишних палаців і гранітних набережних, по яким безтурботно розгулює святковий натовп – це один Петербург. За цією пишністю виступає інший Петербург – місто дрібних чиновників, майстрових, художників, місто трудівників-бідняків, жертв убогості і свавілля. Такою жертвою є Акакій Акакійович Башмачкін – герой повісті «Шинель».
Сюжет про забитого нуждою чиновника, над яким всі підсміюються, був у ті роки популярним. Але Гоголь інакше представляє свого героя, хоча і не приховує, що Башмачкін «був тим, кого називають вічний титулярний радник, над яким, як відомо, насміялися і нагострили вдосталь різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, хто не може кусатися». Акакій Акакійович – боязка, прибита нуждою людина, ціною важкої праці і болісних принижень заробляє свої чотириста рублів на рік; це забита, безсловесна істота, який покірливо зносить «канцелярські глузування» своїх товаришів по службі і грубість начальників. Акакій Акакійович сам усвідомлює свою малість, він ні на що більше не претендує. Щодня, з року в рік, переписуючи папери, він давно вже не має ніяких інших інтересів. Прийшовши додому зі служби, Акакій Акакійович думає тільки про те, «що Бог пошле переписувати завтра».
Кепкуючи над духовною обмеженістю Башмачкіна, Гоголь зазначає у ньому доброзичливе ставлення до людей, працьовитість, розвинене почуття обов’язку. Акакій Акакійович, за словами письменника, був навіть людиною пристрасною: літери він виводив з любов’ю, при цьому насолода виражалася на його обличчі, коли ж він добирався до букв-фаворитів, то поринав весь у роботу, забуваючи образи і нужду.
Але в цьому забитому життям чиновнику прокинувся чоловік, коли з’явилася у нього мета в житті – нова шинель. Ціною найсуворішої економії протягом року йому вдалося зібрати необхідну суму. За цей час він змінився, став «якось жвавіше, навіть твердіше характером». «Вогонь часом показувався в очах його, в голові навіть миготіли зухвалі і відважні думки: чи не покласти куницю на комір», – доброзичливо іронізує над ним Гоголь. Ставши власником нової шинелі, Акакій Акакійович відчув себе найщасливішою людиною. Тому стає зрозумілим, в яку катастрофу перетворюється пропажа шинелі. Крадіжка шинелі виявилася крадіжкою всього його життя. Даремно Акакій Акакійович шукав до у приватного пристава, у «значної особи»: скрізь він зустрічав або повну байдужість, або презирство і грізні окрики. Наляканий прийомом у «значної особи», боязкий і забитий Акакій Акакійович захворів нервової лихоманкою, яка і забрала його в могилу.
Смиренність і покірність Акакія Акакійовича, все його бідне життя викликає біль за принижену людину, співчуття до нього. У фіналі ця маленька, несмілива людина, доведена світом сильних до відчаю, протестує проти бездушності, грубості, деспотизму. Вмираючи, він «сквернословить», вимовляє найстрашніші слова, що слідували за словами «ваше превосходительство». Навряд чи М. В. Гоголь закликає читачів до бунту, але він будить у них думку про несправедливість тогочасного суспільства, про необхідність іншого життя, інших відносин між людьми.