Нужно написать полный, открытый ответ на вопрос: Что бы посоветовал Робинзон Крузо Александру Селькирку для преодолевания трудностей, с которыми Селькирк столкнулся на необитаемом острове? !
федько - головний герой оповідання володимира винниченка. він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. його батьки були бідними. часто підкреслювали, що і федько "мужичиня". просили, щоб не водився з толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. і одівався відповідно: «картуз чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені не поспішає, навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
на початку твору не хочеться схвалювати федька, адже він часто ображає своїх друзів. але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. сусідських хлопцям цікаво з ним. з кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися федьком, його правдивістю та відданістю друзям. хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, розуміє, що так і треба». перейти річку по кризі намірився федько. всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. те, що тільки один федько кинувся на порятунок толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
трагічний випадок на річці показав усім справжнього федька – надійного друга та відважного рятівника
Савельич- отнюдь не главное и не единственное действующее лицо в романе пушкина «капитанская дочка» . само название уже говорит, что на первый план выдвинут образ девушки. ее характер в большей степени и хотел раскрыть автор. хотя и марью ивановну нельзя назвать единственным главным лицом. в романе представлены и такие яркие герои, как петр андреевич гринев, швабрин, пугачев. но не следует забывать и про образ савельича. пушкин, работая над ним, пытался создать тип верного, преданного своему хозяину слуги, слуги любящего, умеющего чувствовать. в семье гриневых савельич появляется, когда петру андреевичу исполняется пять лет: стремянный-крепостной слуга, ухаживающий за лошадью барина; в псовой охоте обычно сворой барских охотничьих собак- «за трезвое поведение был в дядьки» , то есть стал крепостным слугой- воспитателем. под его надзором на двенадцатом году выучился гринев грамоте и мог «здраво судить о свойствах борзого кобеля» . савельич полюбил мальчика, привык к нему, и вдруг появляется новый учитель грамоты и манер: отец гринева нанимает француза бопре. какова реакция савельича? ему данный «приезд… сильно не понравился» . почему? обратимся к словам самого савельича: «слава богу… кажется, дитя умыт, причесан, накормлен. куда как нужно тратить лишние деньги… » на первый взгляд, все дело в деньгах. савельич не будет тратить их попусту, этому же он пытается научить и гринева: «воля твоя, сударь, а денег я не » . недаром петр андреевич затем скажет, что савельич-« и денег, и белья, и дел… рачитель» . но только ли в этом причина непризнания бопре? читаем дальше: «… и нанимать мусье, как будто и своих людей не стало! » кто эти «свои люди» ? не намек ли это на себя? конечно! савельич настолько полюбил мальчика, что в нем заговорила ревность к «новому наставнику» , который должен был научить гринева французскому и языкам, но «…предпочел наскоро выучиться … болтать по-…» . к тому же не был он … и врагом бутылки» . а савельич, как мы помним, имел «трезвое поведение» . и это еще одна причина неприязни. «рано, петр андреич… начинаешь гулять… а кто всему виноват? проклятый мусье… нечего сказать: добру наставил, собачий сын… » судьба разлучила гринева с бопре: гринев едет на службу, а с ним отправляется и савельич «смотреть за дитятей» . «мудрено было унять» савельича, когда тот принимался за проповедь: «вот видишь ли, петр андреич, каково подгуливать. и головке-то тяжело, и кушать-то не хочется. человек пьющий ни на что не годен… выпей-ка огуречного рассолу с медом… не прикажешь ли? какой парадокс: «не прикажешь ли? » что в этих словах? осознание того, что ты слуга, что ты далек от хозяина? или ощущение близости к гриневу, привязанности? и то и другое. интересно заметить, что савельич обращается к хозяину «на ты» , и гринева это не оскорбляет, он прислушивается к савельичу, даже может стыдиться его (« мне было стыдно») . но он иной раз может напомнить: «я твой господин, а ты мой слуга» . гринев знает, что только таким образом можно добиться чего- нибудь от « старика». «мне было жаль бедного старика; но я хотел вырваться на волю и доказать, что уж я не ребенок» . «савельич заплакал» . и как можно не любить такое незлобивое, доброе, наивное существо! «ну, не сердись ; помиримся», - говорит гринев. необходимо обратить внимание и на набожность савельича: «бога ты не боишься, разбойник! » , «господи владыко» , «слава тебе, владыко! » , «бог видит…» , «господи царю небесный…» , «…бога буду молить» , «…сказал он перекрестившись» , «побойся бога» , «ради бога» , « старик крестился, читая про себя молитву» , «…почивай себе до утра, как у христа за пазухой» . помимо обращения савельича к богу, в его речи встречаются многочисленные «ругательные» слова: «пьяница оголелый» , « проклятый мусье» … речь проста, но за словом савельич в карман не полезет: «конь о четырех ногах, да спотыкается» … «сержусь-то я на самого себя;
федько - головний герой оповідання володимира винниченка. він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. його батьки були бідними. часто підкреслювали, що і федько "мужичиня". просили, щоб не водився з толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. і одівався відповідно: «картуз чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені не поспішає, навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
на початку твору не хочеться схвалювати федька, адже він часто ображає своїх друзів. але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. сусідських хлопцям цікаво з ним. з кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися федьком, його правдивістю та відданістю друзям. хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, розуміє, що так і треба». перейти річку по кризі намірився федько. всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. те, що тільки один федько кинувся на порятунок толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
трагічний випадок на річці показав усім справжнього федька – надійного друга та відважного рятівника