У творчій майстерні письменника складається складний сюжетний задум, який включає наболілі питання сучасної моралі, філософії. Про задум роману «Злочин і покарання» у вересні 1865 року Достоєвський сповіщає редактора журналу «Російський вісник» М. Н. Каткова, повідомляючи його в листі повний план задуманого твору : «Дія сучасна, в нинішньому році. Молода людина, виключена із студентів університету, міщанин за походженням, і що живе в крайній бідності, по легковажності, по хиткості в поняттях, піддавшись деяким дивним »недокінченим» ідеям, які носяться в повітрі, наважився разом вийти з кепського свого становища. Він наважився убити одну стару, титульного радника, що дає гроші на відсотки». Майже місяць він проводить після вбивства до остаточної катастрофи. Ніяких підозр немає і не може бути. Тут-то і починається увесь психологічний процес злочину. Нерозв’язні питання встають перед вбивцею, несподівані почуття мучать його серце. Божия правда, земний закон бере своє, і він кінчає тим, що змушений сам на себе донести. Змушений, щоб, хоча загинути на каторзі, але повернутися знову до людей; почуття роз’єднаності з людством, яке він відчув після скоєння злочину, замучило його. Закон правди і людська природа узяли своє… Злочинець сам вирішує прийняти муки, щоб спокутувати свою провину.
Константин Георгиевич Паустовский - замечательный писатель, мастер очерка, самый известный сборник - "Золотая роза". Много произведений написал для детей. Первый рассказ Паустовского «На воде» (1912), написанный в последний год учёбы в гимназии, был напечатан в киевском альманахе «Огни».
В 1928 вышел первый сборник рассказов Паустовского "Встречные корабли", хотя отдельные очерки и рассказы печатались и до этого. В том же году был написан роман "Блистающие облака", в котором детективно-авантюрная интрига сочеталась с автобиографическими эпизодами, связанными с поездками Паустовского по Черноморью и Кавказу.
Известность принесла повесть «Кара-Бугаз» (1932). В 1930-е писал разнообразные по тематике повести «Судьба Шарля Лонсевиля» (1933), «Колхида» (1934), «Чёрное море» (1936), «Созвездие гончих псов» (1937), «Северная повесть» (1938; одноименный фильм 1960), также биографические повести о людях искусства — о художниках «Исаак Левитан», «Орест Кипренский» (обе 1937), о поэте и художнике «Тарас Шевченко» (1939). Особое место в его творчестве занимает Мещерский край. О любимой им Мещере Паустовский писал: «Самое большое, простое и бесхитростное счастье я нашёл в лесном Мещерском краю. Счастье близости к своей земле, сосредоточенности и внутренней свободы, любимых дум и напряженного труда. Средней России — и только ей — я обязан большинством написанных мною вещей».
Повесть «Золотая роза» (1955) посвящена сущности писательского труда. В 1945—1963 Паустовский писал свое главное произведение — автобиографическую «Повесть о жизни», состоящую из шести книг: «Далекие годы» (1946), «Беспокойная юность» (1954), «Начало неведомого века» (1956), «Время больших ожиданий» (1958), «Бросок на юг» (1959—1960), «Книга скитаний» (1963).
В середине 1950-х годов к Паустовскому пришло мировое признание. Паустовский получил возможность путешествовать по Европе. Он побывал в Болгарии, Чехословакии, Польше, Турции, Греции, Швеции, Италии и др. странах; в 1965 долго жил на о. Капри. В том же 1965 году был реальным кандидатом на Нобелевскую Премию по литературе, которая досталась в конце концов Шолохову.
У творчій майстерні письменника складається складний сюжетний задум, який включає наболілі питання сучасної моралі, філософії. Про задум роману «Злочин і покарання» у вересні 1865 року Достоєвський сповіщає редактора журналу «Російський вісник» М. Н. Каткова, повідомляючи його в листі повний план задуманого твору : «Дія сучасна, в нинішньому році. Молода людина, виключена із студентів університету, міщанин за походженням, і що живе в крайній бідності, по легковажності, по хиткості в поняттях, піддавшись деяким дивним »недокінченим» ідеям, які носяться в повітрі, наважився разом вийти з кепського свого становища. Він наважився убити одну стару, титульного радника, що дає гроші на відсотки». Майже місяць він проводить після вбивства до остаточної катастрофи. Ніяких підозр немає і не може бути. Тут-то і починається увесь психологічний процес злочину. Нерозв’язні питання встають перед вбивцею, несподівані почуття мучать його серце. Божия правда, земний закон бере своє, і він кінчає тим, що змушений сам на себе донести. Змушений, щоб, хоча загинути на каторзі, але повернутися знову до людей; почуття роз’єднаності з людством, яке він відчув після скоєння злочину, замучило його. Закон правди і людська природа узяли своє… Злочинець сам вирішує прийняти муки, щоб спокутувати свою провину.
Объяснение:
Первый рассказ Паустовского «На воде» (1912), написанный в последний год учёбы в гимназии, был напечатан в киевском альманахе «Огни».
В 1928 вышел первый сборник рассказов Паустовского "Встречные корабли", хотя отдельные очерки и рассказы печатались и до этого. В том же году был написан роман "Блистающие облака", в котором детективно-авантюрная интрига сочеталась с автобиографическими эпизодами, связанными с поездками Паустовского по Черноморью и Кавказу.
Известность принесла повесть «Кара-Бугаз» (1932). В 1930-е писал разнообразные по тематике повести «Судьба Шарля Лонсевиля» (1933), «Колхида» (1934), «Чёрное море» (1936), «Созвездие гончих псов» (1937), «Северная повесть» (1938; одноименный фильм 1960), также биографические повести о людях искусства — о художниках «Исаак Левитан», «Орест Кипренский» (обе 1937), о поэте и художнике «Тарас Шевченко» (1939). Особое место в его творчестве занимает Мещерский край. О любимой им Мещере Паустовский писал: «Самое большое, простое и бесхитростное счастье я нашёл в лесном Мещерском краю. Счастье близости к своей земле, сосредоточенности и внутренней свободы, любимых дум и напряженного труда. Средней России — и только ей — я обязан большинством написанных мною вещей».
Повесть «Золотая роза» (1955) посвящена сущности писательского труда. В 1945—1963 Паустовский писал свое главное произведение — автобиографическую «Повесть о жизни», состоящую из шести книг: «Далекие годы» (1946), «Беспокойная юность» (1954), «Начало неведомого века» (1956), «Время больших ожиданий» (1958), «Бросок на юг» (1959—1960), «Книга скитаний» (1963).
В середине 1950-х годов к Паустовскому пришло мировое признание. Паустовский получил возможность путешествовать по Европе. Он побывал в Болгарии, Чехословакии, Польше, Турции, Греции, Швеции, Италии и др. странах; в 1965 долго жил на о. Капри. В том же 1965 году был реальным кандидатом на Нобелевскую Премию по литературе, которая досталась в конце концов Шолохову.