Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі. Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»
.Периандр был тираном (1) Коринфа. С ним-то, как говорят коринфяне (и этот рассказ подтверждают также лесбосцы) , приключилось в жизни величайшее диво. Арион из Мефимны был вынесен на дельфине из моря у Тенара. Это был несравненный кифаред (2) своего времени и, насколько я знаю, первым стал сочинять дифирамб (3), дал ему имя и обучил хор для постановки в Коринфе. Этот-то Арион большую часть времени своей жизни провел у Периандра и затем решил отплыть в Италию и Сикелию. Там он нажил великое богатство, потом пожелал возвратиться назад в Коринф. Он отправился в путь из Таранта и, так как никому не доверял больше коринфян, нанял корабль у коринфских мореходов. А корабельщики задумали злое дело: в открытом море выбросить Ариона в море и завладеть его сокровищами. Арион же, догадавшись об их умысле, стал умолять сохранить ему жизнь, предлагая отдать все свои сокровища. Однако ему не удалось смягчить корабельщиков. Они велели Ариону либо самому лишить себя жизни, чтобы быть погребенным в земле, либо сейчас же броситься в море. В таком отчаянном положении Арион все же упросил корабельщиков (раз уж таково их решение) по крайней мере позволить ему спеть в полном наряде певца, став на скамью гребцов. Он обещал, что, пропев свою песнь, сам лишит себя жизни. Тогда корабельщики перешли с кормы на середину корабля, радуясь, что им предстоит услышать лучшего певца на свете. Арион же, облачась в полный наряд певца, взял кифару и, стоя на корме, исполнил торжественную песнь. Окончив песнь, он, как был во всем наряде, ринулся в море. Между тем корабельщики отплыли в Коринф, Ариона же, как рассказывают, подхватил на спину дельфин и вынес к Тенару. Арион вышел на берег и в своем наряде певца отправился в Коринф. По прибытии туда он рассказал все, что с ним случилось. Периандр же не поверил рассказу и велел заключить Ариона под стражу и никуда не выпускать, а за корабельщиками внимательно следить. Когда же те прибыли в Коринф, Периандр призвал их к себе и спросил, что им известно об Арионе. Корабельщики отвечали, что Арион живет и здравствует где-то в Италии и они-де оставили его в Таранте в полном благополучии. Тогда внезапно появился Арион в том самом одеянии, в каком он бросился в море. Пораженные корабельщики не могли уже отрицать своей вины, так как были уличены. Так рассказывают коринфяне и лесбосцы. А на Тенаре есть небольшая медная статуя - жертвенный дар Ариона, изображающий человека на дельфине. (1) Тиран - в Древней Греции и в средневековых городах-государствах Италии - единоличный правитель. (2) Кифаред - тот, кто играет на кифаре, родственном лире музыкальном инструменте древних греков. (3) Дифирамб - преувеличенная восторженная похвала.
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»
І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі.
Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»
Этот-то Арион большую часть времени своей жизни провел у Периандра и затем решил отплыть в Италию и Сикелию. Там он нажил великое богатство, потом пожелал возвратиться назад в Коринф. Он отправился в путь из Таранта и, так как никому не доверял больше коринфян, нанял корабль у коринфских мореходов. А корабельщики задумали злое дело: в открытом море выбросить Ариона в море и завладеть его сокровищами. Арион же, догадавшись об их умысле, стал умолять сохранить ему жизнь, предлагая отдать все свои сокровища. Однако ему не удалось смягчить корабельщиков. Они велели Ариону либо самому лишить себя жизни, чтобы быть погребенным в земле, либо сейчас же броситься в море. В таком отчаянном положении Арион все же упросил корабельщиков (раз уж таково их решение) по крайней мере позволить ему спеть в полном наряде певца, став на скамью гребцов. Он обещал, что, пропев свою песнь, сам лишит себя жизни. Тогда корабельщики перешли с кормы на середину корабля, радуясь, что им предстоит услышать лучшего певца на свете. Арион же, облачась в полный наряд певца, взял кифару и, стоя на корме, исполнил торжественную песнь. Окончив песнь, он, как был во всем наряде, ринулся в море. Между тем корабельщики отплыли в Коринф, Ариона же, как рассказывают, подхватил на спину дельфин и вынес к Тенару. Арион вышел на берег и в своем наряде певца отправился в Коринф. По прибытии туда он рассказал все, что с ним случилось. Периандр же не поверил рассказу и велел заключить Ариона под стражу и никуда не выпускать, а за корабельщиками внимательно следить. Когда же те прибыли в Коринф, Периандр призвал их к себе и спросил, что им известно об Арионе. Корабельщики отвечали, что Арион живет и здравствует где-то в Италии и они-де оставили его в Таранте в полном благополучии. Тогда внезапно появился Арион в том самом одеянии, в каком он бросился в море. Пораженные корабельщики не могли уже отрицать своей вины, так как были уличены. Так рассказывают коринфяне и лесбосцы. А на Тенаре есть небольшая медная статуя - жертвенный дар Ариона, изображающий человека на дельфине. (1) Тиран - в Древней Греции и в средневековых городах-государствах Италии - единоличный правитель. (2) Кифаред - тот, кто играет на кифаре, родственном лире музыкальном инструменте древних греков. (3) Дифирамб - преувеличенная восторженная похвала.