Ім’я Григора Тютюнника, його художнє слово посідає чільне місце в духовній спадщині України. Він приніс у дитячу літературу свою тему, своє художнє мислення і світосприймання, свої тривогу і біль за рідну землю. Григір Тютюнник постійно пам’ятав, що світ дитячого мислення – світ особливий. Це до йому сягнути високого художнього узагальнення, прилучити молодшого школяра до свого художнього і морального ідеалу. Ідеалом для письменника завжди була доброта, чуйність, милосердя людської душі. Нині творчість письменника – загальновідома й визнана вітчизняним і закордонним читачем. Зі сторінок його оповідань, новел та повістей постає сам автор – чесний, безкомп- ромісний, сповнений болем і любов’ю до своїх героїв. Мета статті – розкрити в художньому слові, деталі, образі, характері сутність уявлень про добро і зло. Останні дослідження – спогади. Водночас Григір Тютюнник залишив нам «вічну загадку любові», таїну, багато запитань. Так, Раїсу Мовчан багато років мучило запитання: Чи ж був дитячим письменником Григір, чи писав він твори спеціально для дітей? Адже у спогадах Валерія Шевчука знаходимо однозначну і категоричну відповідь: «З мене чомусь хочуть зробити дитячого письменника, – раптом сказав Григір. – Але ж не дитячий я письменник». Цей крик душі мудрий Шевчук спробував утихомирити: «Яке це має значення, Грицьку… Головне, щоб ти був письменником, справжнім письменником, щоб ти сам знав і вірив, хто ти і який». Гордо мотнувши чубом, Григір сказав: «Це правильно…» Напрочуд живучою залишається традиція вважати Григора Тютюнника насамперед дитячим письменником. Адже головними героями більшості його творів є діти та підлітки. Нарешті в 1980 році він удостоєний літературної премії імені Лесі Українки, що присуджу- ється за твори для дітей. А 1989 року «справедливість перемогла»: нехай і посмертно, він став лауреатом Шевчен- ківської премії за найповніше видання творів – двотомник, куди також увійшли його опові- дання та повісті «про дітей». З кожним роком кількість шанувальників та дослідників творчості Григора Тютюнника збільшується. Один з них – Олексій Неживий, який нещодавно видав книжку епістолярної та щоденникової спадщини Григора Тютюнника «Бути письменником», що вийшла у видавни- цтві «Ярославів Вал». У післямові до цієї книжки Михайло Слабошпицький зазначає: «Григір Тютюнник – один із небагатьох, хто ніс у душі відчуття внутрішньої свободи… Митець такого калібру не може надовго залишатися в тіні й у напівпам’яті. Він має повернутися до нас». Про зустрічі і спогади, записники і щоденники писали Олесь Гончар, Лариса Мороз, Анатолій Шевченко, Олександр Сизоненко, Дмитро Нестерчук, Микола Стеблина, Борис Чіп, Микола Ярмолюк та ін.. З нагоди 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника у Центральному державному архіві – музеї літератури і мистецтва України відкрито документальну виставку (рукописи творів, щоденники та записники, листування, численні світлини, дарчі написи, переклади творів письменника іншими мовами). У будинку письменників України відбувся вечір пам’яті,
України. Він приніс у дитячу літературу свою тему, своє художнє мислення і світосприймання,
свої тривогу і біль за рідну землю.
Григір Тютюнник постійно пам’ятав, що світ дитячого мислення – світ особливий. Це
до йому сягнути високого художнього узагальнення, прилучити молодшого школяра
до свого художнього і морального ідеалу. Ідеалом для письменника завжди була доброта,
чуйність, милосердя людської душі.
Нині творчість письменника – загальновідома й визнана вітчизняним і закордонним
читачем. Зі сторінок його оповідань, новел та повістей постає сам автор – чесний, безкомп-
ромісний, сповнений болем і любов’ю до своїх героїв.
Мета статті – розкрити в художньому слові, деталі, образі, характері сутність уявлень
про добро і зло.
Останні дослідження – спогади. Водночас Григір Тютюнник залишив нам «вічну загадку
любові», таїну, багато запитань. Так, Раїсу Мовчан багато років мучило запитання: Чи ж був
дитячим письменником Григір, чи писав він твори спеціально для дітей? Адже у спогадах
Валерія Шевчука знаходимо однозначну і категоричну відповідь: «З мене чомусь хочуть
зробити дитячого письменника, – раптом сказав Григір. – Але ж не дитячий я письменник».
Цей крик душі мудрий Шевчук спробував утихомирити: «Яке це має значення, Грицьку…
Головне, щоб ти був письменником, справжнім письменником, щоб ти сам знав і вірив, хто
ти і який». Гордо мотнувши чубом, Григір сказав: «Це правильно…»
Напрочуд живучою залишається традиція вважати Григора Тютюнника насамперед
дитячим письменником. Адже головними героями більшості його творів є діти та підлітки.
Нарешті в 1980 році він удостоєний літературної премії імені Лесі Українки, що присуджу-
ється за твори для дітей.
А 1989 року «справедливість перемогла»: нехай і посмертно, він став лауреатом Шевчен-
ківської премії за найповніше видання творів – двотомник, куди також увійшли його опові-
дання та повісті «про дітей».
З кожним роком кількість шанувальників та дослідників творчості Григора Тютюнника
збільшується. Один з них – Олексій Неживий, який нещодавно видав книжку епістолярної та
щоденникової спадщини Григора Тютюнника «Бути письменником», що вийшла у видавни-
цтві «Ярославів Вал». У післямові до цієї книжки Михайло Слабошпицький зазначає: «Григір
Тютюнник – один із небагатьох, хто ніс у душі відчуття внутрішньої свободи… Митець такого
калібру не може надовго залишатися в тіні й у напівпам’яті. Він має повернутися до нас».
Про зустрічі і спогади, записники і щоденники писали Олесь Гончар, Лариса Мороз,
Анатолій Шевченко, Олександр Сизоненко, Дмитро Нестерчук, Микола Стеблина, Борис Чіп,
Микола Ярмолюк та ін..
З нагоди 80-річчя від дня народження Григора Тютюнника у Центральному державному
архіві – музеї літератури і мистецтва України відкрито документальну виставку (рукописи
творів, щоденники та записники, листування, численні світлини, дарчі написи, переклади
творів письменника іншими мовами). У будинку письменників України відбувся вечір пам’яті,