Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
Дружеские. вопросу о -творческих взаимоотношениях пушкина и гоголя и об их преемственности в реализма посвящена обширная . в ней получили освещение и важнейшие факты личного общения пушкина и гоголя в первой половине 1830-х годов, и роль пушкина как наставника, советчика, воспитателя молодого гоголя, высоко оценившего талант своего более молодого собрата по перу уже начиная с первых его выступлений, подсказавшего ему сюжеты «ревизора» ( это именно пушкина приняли за ревизора, о чём он и рассказывал гоголю, а потом с удовольствием ходил на спектакль "ревизор" и на фразе: "с пушкиным на дружеской ноге"- буквально падал с кресла от смеха! ) и «мертвых душ» , а в последний год своей жизни привлекшего его к участию в «современнике» . одним из первых дел по приезде в петербург было представиться пушкину. гоголь пришел сам, без приятелей или рекомендаций - и постучал с улицы в дверь дома, где жил поэт. слуга ответил, что барин почивает. гоголь подумал, что пушкин всю ночь писал стихи - но слуга объяснил, что тот играл в карты. это нанесло удар по школьной идеализации пушкина - гоголь представлял поэта только в окружении "облака вдохновения". через два года плетнев писал пушкину: "надобно тебя познакомить с молодым писателем, который обещает что-то хорошее. жуковский от него в восторге. я нетерпеливо желаю подвести его к тебе под благословение. он любит науки только для них самих и, как художник, готов для них подвергать себя всем лишениям. это меня трогает и восхищает". пушкин был на десять лет старше гоголя. встретились они, когда пушкину было тридцать один год, а гоголю - двадцать один. пушкин недавно женился. жизнь его изменилась - поэт остепенился, оставил дружеские пирушки, стал писать больше рассказов, чем стихов. гоголь оказался для пушкина подарком судьбы. "маленькое сокровище" - так назвала гоголя одна из подруг пушкина, красавица смирнова. к моменту знакомства у гоголя уже была готова первая часть "вечеров на хуторе близ диканьки". в россии одновременно появилось два рассказчика - гоголь и пушкин. мечты гоголя сбылись - он обрел дружбу с первым поэтом россии! гоголь происходил из хуторских, захудалых дворян, не имел ни хороших манер, ни блестящего образования, ни вида и звания. пушкин почувствовал в гоголе такой талант, который все искупал. пушкин был на знакомства, а похвалиться дружбой с ним могли во всей россии два-три человека. пушкин уважительно и задушевно обращался с гоголем. великий поэт в зените своей славы навещал малоизвестного молодого сочинителя. пушкин требовал новых рассказов, рылся в бумагах гоголя, выуживал и читал их.
Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".