у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "
Вдраме островского "гроза" главная героиня - катерина. в драме рассказывается о трагической судьбе девушки,которая не смогла сражаться за свою любовь. из "любви и ласки" катерина попадает в семью кабановых,в который она не может высказать свою точку зрения,поспорить на счет чего-то. сын кабанихи тихон,муж катерины,ни в чем не может перечить матери так же как и катерина.кабаниха считает себя "выше" других. в этом доме она чужая, её постоянно,каждый день унижают.она попадает в среду где нет ничего "святого и доброго". перейдем к сцене объяснения главной героини катерины с борисом: эта сцена происходит в финале,эта сцена - развязка,трагическая развязка их взаимоотношений. они понимают,что их встречи не имеют смысла и они были ошибкой.они так говорят,но где-то в глубине души так не считают. внутреннее состояние героев не так уж и просто понять,но понять из все же можно.это нам сделать ремарки. например,борис,при встрече с катериной, все время оглядывается будто боится,что их увидят. катерина противоположна борису в этом плане : она ведёт себя спокойно,не нервничает,не волнуется потому что чувство,которое она испытывает,она не в силах скрыть. ("подбегает к нему и прыгает на шею"). борис и её любовь к нему - маленький просвет в "темном царстве" её жизни.ради него она готова все бросить,уйти от мужа и этой гадкой свекрови кабанихи : "возьми меня с собой отсюда! ")она решительна,что нельзя сказать от племяннике дикого - бориса-он не может ослушаться его,перечить ему.потому что зависит от него может все бросить ради ! "не по своей я воле еду : дядя посылает.." у него нету своего ! в зависимость в другому человеку только слабые люби,борис слабак,безвольный.он не хочет менять свою жизнь ради какой-то любви. катерина сильнее бориса,но и проблем у ней больше,он- "птица вольная",а она "мужняя жена". при прощании с катериной слабохарактерный борис плачет,но почему? вроде бы он ей сочувствует,жалеет,но он бежит от ней,бежит от своей "любви",не думая как тяжело катерине жить,как ей плохо с мужем с кабанихой. катерине сложно проститься с борисом,она его любит,хочет подольше с ним побыть и посмотреть на него.борис стремится побыстрее не видеть её. он считает,что лучшим избавление для ней будет смерть! ("только дного и надо у бога просить,чтоб она умерла поскорее,чтоб ей не мучиться ")он переживает за неё,но спасти не может,не хочет! потому что искренне он её не любит. он мог бы предотвратить смерть,но не захотел. он уходит.поразмышляв,она все-таки решается на самый гадкий поступок - самоубийство.перед уходом она попросила его молиться о её грешной душе.ей тяжело. ей сложно совершить этот шаг.но предательство толкает её. она считает что дом хуже могилы и делает это.она считает,что её жизнь кончена и бросается в реку..
ответ:
у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "