Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Евгений - главный герой поэмы А. С. Пушкина «Медный всадник», мелкий петербургский чиновник, бедный столичный гражданин. В поэму не упоминаются ни фамилия, ни возраст, ни место работы героя. Облик его также расплывчат и теряется в серой, безликой массе ему подобных граждан. Есть лишь одно упоминание о его былом аристократическом происхождении, но сейчас он и сам сторонится знати, так как беден. Евгений живет в Коломне и часто бывает на противоположном берегу реки Нева. Его мечты и надежды связаны с такой же бедной девушкой Парашей, с которой он хочет создать семью, завести детишек и мирно жить. Однако его мечтам не суждено осуществиться. Параша с матерью погибают после сильной бури с наводнением. Обветшалый домик, в котором жила Параша был снесен, и от него осталась только ива, растущая рядом. Такого горя Евгений не смог перенести и сошел с ума. С потерей Параши, он потерял все мечты и смысл жизни. После этого он начинает все время скитаться, жить на подаяния, спать на улице. Нередко злые люди его бьют, но ему все равно. Такой образ Евгения вызывает жалость и тоску у читателя. В один ненастный вечер он решает пойти и взглянуть в глаза величавому истукану, некогда построившему этот город на берегу Невы. Впоследствии он в этом кается. Вскоре город переживает еще одну разрушительную бурю, в которой Евгений погибает.
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Параша с матерью погибают после сильной бури с наводнением. Обветшалый домик, в котором жила Параша был снесен, и от него осталась только ива, растущая рядом. Такого горя Евгений не смог перенести и сошел с ума. С потерей Параши, он потерял все мечты и смысл жизни. После этого он начинает все время скитаться, жить на подаяния, спать на улице. Нередко злые люди его бьют, но ему все равно. Такой образ Евгения вызывает жалость и тоску у читателя. В один ненастный вечер он решает пойти и взглянуть в глаза величавому истукану, некогда построившему этот город на берегу Невы. Впоследствии он в этом кается. Вскоре город переживает еще одну разрушительную бурю, в которой Евгений погибает.