О каком произведении идёт речь (назовите произведение и его автора)?

А) «Быть или не быть, - таков во Что благородней духом, - покоряться

Пращам и стрелам яростной судьбы

Иль, ополчась на море смут, сразить их

Противоборством? Умереть, -уснуть,-

И только; и сказать, что сном кончаешь

Тоску и тысячу природных мук…»

Б) « 1 Земную жизнь пройдя до половины,

Я очутился в сумрачном лесу,

Утратив правый путь во тьме долины.

4 Каков он был, о, как произнесу,

Тот дикий лес, дремучий и грозящий,

Чей давний ужас в памяти несу!

109 Свой бег волчица где бы ни стремила,

Ее, нагнав, он заточит в Аду,

Откуда зависть хищницу взманила.»

В) « И я прикован силой небывалой

К тем образам, нахлынувшим извне.

Эоловою арфой прорыдало

Начало строф, родившихся вчерне.

Я в трепете, томленье миновало,

Я слёзы лью, и тает лёд во мне.

Насущное уходит вдаль, а давность,

Приблизившись, приобретает явность

                                   Перемагають завзяті

Кімнатка на четвертому поверсі. Невеличке віконце. Склепінчаста стеля. Вузеньке ліжко. Груба сукняна ковдра. Міцно впирається в підлогу чотирма квадратними ніжками стіл із березових дощок. Два старенькі стільці. Під ліжком досить місця для його червоного сундучка.

Можна глянути у вікно. За тьмяними шибками чорний залізний дах сусіднього будинку. Закіптюжені димарі. Біля димарів вигинає спину чорний кіт. Ото б намалювати!

Квартирант щільно зачинив двері. З червоного сундучка повиймав малюнки, фарби. Розклав усе на столі, на підвіконні.

На столі свічка, але він її не засвічує. Лягає на вузеньке ліжко, яке вгинається під ним. Заплющує очі, але заснути не може. Надто багато вражень. Другий день він у столиці. Винайняв ось цю кімнатку.

Десь в іншому світі зосталося рідне містечко Чугуїв. Довкола нього степи, білі хати, темні вітряки, вишневі сади... Все наче одіснилося. До Петербурга він приїхав, щоб навчатися в Академії мистецтв.

До Академії його не прийняли.

За три дні прийшов познайомитись господар будинку, де він винаймав квартиру. Господар був архітектором.

—    Ілля Юхимович, — назвався юнак і додав, — Рєпін.

Господар довго роздивлявся квартирантові малюнки. Тоді сказав рішуче:

—    Ілля Юхимович! Ви перейшли Рубікон*. Повчіться в рисувальній школі. Обов'язково побувайте в Ермітажі. Навчання для вас тільки починається. В житті перемагають завзяті.

Объяснение:

Орієнтовний план переказу.

1.  Кімнатка на четвертому поверсі.

2.  Краєвиди за вікном.

3.  Малюнки й фарби з сундучка.

4.  Спогади про Україну.

5.  До Академії його не прийняли.

6.  Знайомство з господарем будинку.

7.  Навчання тільки починається.

были между ними и отличия. Если сравнить детство, отрочество и юность Татьяны и Евгения, становится ясно, что они прямо противоположны друг другу. У Евгения — иностранцы-гувернеры; у Татьяны — простая русская крестьянка.

Татьяна — идеальный образ русской женщины. Она мечтает о настоящей большой любви, о единственном избраннике, а у Онегина «наука страсти нежной», цепь легких и скоро надоевших побед. Татьяна повзрослела в атмосфере провинциального дворянства, не умеет лгать и притворяться. Ее любовь, естественная и живая, именно поэтому прекрасна. Она «любит не шутя»

.Онегин испугался подлинных чувств, потому что привык к светской фальши, игре, а искренность Татьяны испугала, даже оттолкнула Евгения. Поэтому главный герой роман и мимо того, что предлагало ему открытое сердце Татьяны.

И только в последней главе в охладевшем, давно «потерявшем чувствительность» сердце Евгения Онегина спонтанно вспыхивает светлое чувство. Но даже теперь он увлекается не той Татьяной, какой она была в деревне, «не этой девочкой несмелой, влюбленной, бедной и простой». такой Татьяной Онегин пренебрег бы и сейчас. Он стал «томиться жаждою любви» к Татьяне, блистательной великолепной обрамленной рамой столичных гостиных, — «непреступною богиней роскошной царственной Невы»,»равнодушною княгиней».