Наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. Також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. І це найголовніше.
А що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? Моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. Це для нас як аксіома, яку не треба доводити. Ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. Зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. Але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. Це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.
Для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це фундамент, фундамент фортеці мого характеру. Так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. І от з кожним роком я поступово накладаю(накладав) на цей фундамент нові шари цінностей, які і допомагають мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. І зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами.
І я впевнена(впевнений), що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той фундамент, що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
Наверное, потому, что очень уж горько было узнать о судьбе смотрителя, о том, что так и не дождался он любимой дочери, не то, что не дождался, а был уверен в том, что судьба её ужасна, что жиыёт она где-то вдали, брошенная увёзшим её офицером, всеми презираемая... Потому и опустился он так, каким застал его рассказчик в свой второй приезд. А когда узнал, что дочь не забыла отца, что в своей счастливой жизни нашла для него мето, что прмезжала к нему с детьми, не зная, что придётся увидеть могилу вместо отца... Как-то теплеет на сердце, когда читаешь об этом... Так и рассказчик - не жале уже ни о чём...
А що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? Моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. Це для нас як аксіома, яку не треба доводити. Ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. Зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. Але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. Це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.
Для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це фундамент, фундамент фортеці мого характеру. Так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. І от з кожним роком я поступово накладаю(накладав) на цей фундамент нові шари цінностей, які і допомагають мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. І зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами.
І я впевнена(впевнений), що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той фундамент, що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
Наверное, потому, что очень уж горько было узнать о судьбе смотрителя, о том, что так и не дождался он любимой дочери, не то, что не дождался, а был уверен в том, что судьба её ужасна, что жиыёт она где-то вдали, брошенная увёзшим её офицером, всеми презираемая... Потому и опустился он так, каким застал его рассказчик в свой второй приезд. А когда узнал, что дочь не забыла отца, что в своей счастливой жизни нашла для него мето, что прмезжала к нему с детьми, не зная, что придётся увидеть могилу вместо отца... Как-то теплеет на сердце, когда читаешь об этом... Так и рассказчик - не жале уже ни о чём...
Так, мне кажется?