Все у світі має свій початок. Із маленької цеглинки вибудовується великий дім, із мікроскопічної клітини – новий організм, з насінини – плід, а з немовляти – громадянин держави, її майбутнє. Адже хто, як не молоде покоління, буде вести курс на євроінтеграцію України, будуватиме нову країну? Відповідь одна – тільки ми.
Ми вступили до ЄС, але й досі не відчули себе європейцями. Нам необхідно усвідомити одне: Європа починається саме з нас самих. І це, дійсно, правда. Так, можливо, хтось і не погодиться зі мною, бо скільки людей – стільки і думок. Проте, я вважаю, лише ми творці свого життя і майбутнього України. Хто, окрім нас, буде піклуватись про процвітання нашої держави. Нам всім дуже хочеться, щоб якомога швидше українці стали частиною європейської спільноти. Але для цього ми повинні пройти певний шлях.
А почати треба з найменшого – з себе. Якщо ти не зрозумієш, що доля нашої країни залежить тільки від нас, то в такому випадку нічого не вийде. Ще важливо позбуватися поганих звичок. «Погані» в моєму розумінні, це коли викидають сміття на узбіччя або ж залишають недопалки біля урни. Невже так складно прибрати за собою? Це ж елементарні речі! А те, як деякі особи (по-іншому не назвеш) зневажають старших, знущаються над молодшими, зовсім не говорить про те, що вони європейці. Лише показує їхню невихованість. Така поведінка вбиває європейськість, що є неправильним. Навпаки, це почуття треба тільки підсилювати вчинками і думками. Потрібно працювати. В першу чергу, над собою. Ми маємо навчитись повазі і проявляти її до себе, до закону, до рідних, до історії своєї країни та родини. Адже люди у європейських країнах плекають самоповагу, є законослухняними громадянами. Вони ніколи не переходять дорогу на червоне світло, не рвуть троянд на центральних алеях, не знищують пам’ятки історії. Європейці поважають свою історію, якою б вона не була.
Також у них є те, чого катастрофічно не вистачає нам. Це толерантність. У нас людину, яка не схожа на інших, зразу ж засміють, зроблять білою вороною. Хоча, ніхто навіть не подумає, що, можливо, це сталось через певні обставини(хворобу, травму, напад злочинців тощо). Всі бачать лише зовнішність, на жаль. Мало тих, хто хоче пізнати душу. В цьому і є проблема.
Ще нам слід повчитись у європейців гуманності і щирості, вміння бути відкритими і милосердними.
Саме тоді, коли змінимо себе, то помітимо, що життя в державі змінилось в ліпшу сторону, адже країна – це і є народ. Все залежить лише від нас. І ми маємо підтвердити, що є частинкою Європи. Та для цього треба докласти певні зусилля. Адже, як говориться в народі: «Без труда немає плоду».
Тож, якщо наша ціль довести, що Україна – це Європа, то починаємо працювати над собою, бо Європа починається з нас.
Поэма "Русские женщины" Н.А. Некрасова имела первоначальное название "Декабристки". Она посвящена женам декабристов, организовавшим в 1825 году восстание на Сенатской площади в Петербурге, и сосланным за свое преступление в Сибирь.
Некрасов писал поэму с 1871 по 1872 года. Обращаясь к историческим событиям, он, безусловно, сохранил достоверность, однако документально точного описания событий в поэме нет. Автор стремился к другому, - он хотел передать эмоциональное содержание событий. Главной целью Некрасова было показать великие душевные силы, которые присущи русским женщинам.
Поэма состоит из 2 частей "Княгиня Трубецкая" и "Княгиня Волконская", в которых и описывается решение этих женщин следовать за мужьями в ссылку в Сибирь. Части поэмы по-разному написаны: если в первой части описывается прощание Трубецкой с отцом, а затем следование за мужем, встреча с губернатором, который всячески пытается отговорить княгиню от ее задумки, то вторая часть с подзаголовком "Бабушкины записки" написана как семейное воспоминание, тон этой части также другой - более задушевный, доверительный.
Все у світі має свій початок. Із маленької цеглинки вибудовується великий дім, із мікроскопічної клітини – новий організм, з насінини – плід, а з немовляти – громадянин держави, її майбутнє. Адже хто, як не молоде покоління, буде вести курс на євроінтеграцію України, будуватиме нову країну? Відповідь одна – тільки ми.
Ми вступили до ЄС, але й досі не відчули себе європейцями. Нам необхідно усвідомити одне: Європа починається саме з нас самих. І це, дійсно, правда. Так, можливо, хтось і не погодиться зі мною, бо скільки людей – стільки і думок. Проте, я вважаю, лише ми творці свого життя і майбутнього України. Хто, окрім нас, буде піклуватись про процвітання нашої держави. Нам всім дуже хочеться, щоб якомога швидше українці стали частиною європейської спільноти. Але для цього ми повинні пройти певний шлях.
А почати треба з найменшого – з себе. Якщо ти не зрозумієш, що доля нашої країни залежить тільки від нас, то в такому випадку нічого не вийде. Ще важливо позбуватися поганих звичок. «Погані» в моєму розумінні, це коли викидають сміття на узбіччя або ж залишають недопалки біля урни. Невже так складно прибрати за собою? Це ж елементарні речі! А те, як деякі особи (по-іншому не назвеш) зневажають старших, знущаються над молодшими, зовсім не говорить про те, що вони європейці. Лише показує їхню невихованість. Така поведінка вбиває європейськість, що є неправильним. Навпаки, це почуття треба тільки підсилювати вчинками і думками. Потрібно працювати. В першу чергу, над собою. Ми маємо навчитись повазі і проявляти її до себе, до закону, до рідних, до історії своєї країни та родини. Адже люди у європейських країнах плекають самоповагу, є законослухняними громадянами. Вони ніколи не переходять дорогу на червоне світло, не рвуть троянд на центральних алеях, не знищують пам’ятки історії. Європейці поважають свою історію, якою б вона не була.
Також у них є те, чого катастрофічно не вистачає нам. Це толерантність. У нас людину, яка не схожа на інших, зразу ж засміють, зроблять білою вороною. Хоча, ніхто навіть не подумає, що, можливо, це сталось через певні обставини(хворобу, травму, напад злочинців тощо). Всі бачать лише зовнішність, на жаль. Мало тих, хто хоче пізнати душу. В цьому і є проблема.
Ще нам слід повчитись у європейців гуманності і щирості, вміння бути відкритими і милосердними.
Саме тоді, коли змінимо себе, то помітимо, що життя в державі змінилось в ліпшу сторону, адже країна – це і є народ. Все залежить лише від нас. І ми маємо підтвердити, що є частинкою Європи. Та для цього треба докласти певні зусилля. Адже, як говориться в народі: «Без труда немає плоду».
Тож, якщо наша ціль довести, що Україна – це Європа, то починаємо працювати над собою, бо Європа починається з нас.
Поэма "Русские женщины" Н.А. Некрасова имела первоначальное название "Декабристки". Она посвящена женам декабристов, организовавшим в 1825 году восстание на Сенатской площади в Петербурге, и сосланным за свое преступление в Сибирь.
Некрасов писал поэму с 1871 по 1872 года. Обращаясь к историческим событиям, он, безусловно, сохранил достоверность, однако документально точного описания событий в поэме нет. Автор стремился к другому, - он хотел передать эмоциональное содержание событий. Главной целью Некрасова было показать великие душевные силы, которые присущи русским женщинам.
Поэма состоит из 2 частей "Княгиня Трубецкая" и "Княгиня Волконская", в которых и описывается решение этих женщин следовать за мужьями в ссылку в Сибирь. Части поэмы по-разному написаны: если в первой части описывается прощание Трубецкой с отцом, а затем следование за мужем, встреча с губернатором, который всячески пытается отговорить княгиню от ее задумки, то вторая часть с подзаголовком "Бабушкины записки" написана как семейное воспоминание, тон этой части также другой - более задушевный, доверительный.