світову славу відомому ійському письменнику-романісту приніс його роман " гуллівера", де автор вдався до алегоричного зображення сучасної йому ії. і цей його роман — нищівна сатира на ію, її монархів, закони та звичаї, які панували в країні. письменник у цьому творі виразно й майстерно висміює недоліки, людські вади.
трьохщогловий бриг "антилопа", знявшись з якоря у бристолі, відпливав у південний океан. на борту його знаходився корабельний лікар-хірург гуллівер, який понад усе любив мандрувати. відпливаючи із конкретного, реально існуючого на будь-якій карті портового містечка, гуллівер потрапляє волею письменника у дивовижні країни — ліліпутію та бробдингем, де й знайомиться зі звичаями мешканців, їх способом життя, законами та традиціями.
що ж побачив там гуллівер? що так здивувало його?
по-перше, ці країни — ліліпутія і бробдингем — просто не існують. вони вигадані, несправжні. по-друге, всі ці події, зображені автором, як нам здається, дійсно відбуваються. а життя в цих казкових країнах дуже схоже на життя європейських держав, яким воно було в ті часи, коли жив свіфт. у ліліпутії і бробдингемі більшість людей, як і в європейських державах, працює. серед ліліпутів є чудові майстри та хлібороби. вони одягають і годують свій маленький народ. а у країні велетнів бідно й просто одягнені люди були першими, кого зустрів гуллівер. як і в житті, тут ми зустрічаємо багатіїв, які живуть за рахунок праці трудівників. в обох країнах мешканці все купують за гроші. гаманці мають і маленькі, і великі люди. і в ліліпутії, і в бробдингемі є обмежені, нерозумні вчені. вони ніколи не чули про інші землі та народи: вчені-ліліпути думали, що скрізь живуть лише ліліпути, а вчені-велетні вирішили, що гуллівер зовсім не людина, а просто "гра природи".
в описании учителя харлампия диогеновича, чьи имя и отчество уже способны вызвать у читателя улыбку. по рассказу этот учитель использовал смех, чтобы воспитать учеников. он шутил над всем классом, понимая, что делая человека смешным, лишает его поддержки класса. прием не совсем честный, но
действенный.
его шутки и меткие прозвища вызывают смех и у читателя:
еще больший смех вызывает поведение самого героя, мальчика, который так боялся отвечать у доски, что не побоялся уколов.
над харлампий диогенович и шутил больше всего.
прекрасно поняв подоплеку поступка мальчика он все-таки успел вызвать его, посмеяться над ним, показывая неправильность его поведения. вот наверное самый смешной эпизод во всем рассказе:
ответ:
світову славу відомому ійському письменнику-романісту приніс його роман " гуллівера", де автор вдався до алегоричного зображення сучасної йому ії. і цей його роман — нищівна сатира на ію, її монархів, закони та звичаї, які панували в країні. письменник у цьому творі виразно й майстерно висміює недоліки, людські вади.
трьохщогловий бриг "антилопа", знявшись з якоря у бристолі, відпливав у південний океан. на борту його знаходився корабельний лікар-хірург гуллівер, який понад усе любив мандрувати. відпливаючи із конкретного, реально існуючого на будь-якій карті портового містечка, гуллівер потрапляє волею письменника у дивовижні країни — ліліпутію та бробдингем, де й знайомиться зі звичаями мешканців, їх способом життя, законами та традиціями.
що ж побачив там гуллівер? що так здивувало його?
по-перше, ці країни — ліліпутія і бробдингем — просто не існують. вони вигадані, несправжні. по-друге, всі ці події, зображені автором, як нам здається, дійсно відбуваються. а життя в цих казкових країнах дуже схоже на життя європейських держав, яким воно було в ті часи, коли жив свіфт. у ліліпутії і бробдингемі більшість людей, як і в європейських державах, працює. серед ліліпутів є чудові майстри та хлібороби. вони одягають і годують свій маленький народ. а у країні велетнів бідно й просто одягнені люди були першими, кого зустрів гуллівер. як і в житті, тут ми зустрічаємо багатіїв, які живуть за рахунок праці трудівників. в обох країнах мешканці все купують за гроші. гаманці мають і маленькі, і великі люди. і в ліліпутії, і в бробдингемі є обмежені, нерозумні вчені. вони ніколи не чули про інші землі та народи: вчені-ліліпути думали, що скрізь живуть лише ліліпути, а вчені-велетні вирішили, що гуллівер зовсім не людина, а просто "гра природи".
объяснение:
в описании учителя харлампия диогеновича, чьи имя и отчество уже способны вызвать у читателя улыбку. по рассказу этот учитель использовал смех, чтобы воспитать учеников. он шутил над всем классом, понимая, что делая человека смешным, лишает его поддержки класса. прием не совсем честный, но
действенный.
его шутки и меткие прозвища вызывают смех и у читателя:
еще больший смех вызывает поведение самого героя, мальчика, который так боялся отвечать у доски, что не побоялся уколов.
над харлампий диогенович и шутил больше всего.
прекрасно поняв подоплеку поступка мальчика он все-таки успел вызвать его, посмеяться над ним, показывая неправильность его поведения. вот наверное самый смешной эпизод во всем рассказе: