Деревья, деревья, деревья… Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти. Васютка быстро сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь, шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.
Жив поживав на світі один могутній чоловік.Звали його Іван Сила.Він любив пригоди.Сталося таке іде він одного дня до свого кума та й бачить в однієї юної дівчини сумочку відібрали. -О ні!Говорить дівчинка. -Що сталося зелено око?Питає Іван. -У мене відібрали сумочку. -А що ж там було? -Там було найкраще що в мене є!Говорить Зелено ока! -Там був мій розум! -Тебе як звати? -Мене звуть Марійка Весна я з бідної сім'ї мій тато пиячка всі гроші він витрачає на цигарки, алкогольні напої.Ми з мамою сьомий день лише на сухарях живемо! -А мене звати Іван Сила я теж з бідної сім'ї мене покинули мої батьки я дуже довго копався щоб тільки вийти із-за воріт дитячого будинку потім виріс і став дуже могутнім чоловіком! -Хочеш ти будеш мені як за доньку? -Звісно ж хочу? Тоді пішли будемо шукати твою сумочку ішли вони 7 днів і 7 ночей пройшли соснові, кленові, дубові ліси і прийшли до густого-прегустого чагарнику.Бачать хатинка стоїть і біля віконці якась дівчина стоїть! -Добридень,Добридень бачу довго ви шукали мене, але все таки знайшли!По що прийшли що бачили в лісах могутніх! -Бачили лише дім твій дівчино красная. -Прийшли ми по сумочку не бачила? -Бачила ось вона в мене в хатинці лежить! -Навіщо вона вам? -Це моя сумочка ану віддай! -Добре,добре віддам, але скажіть с чого ви взяли що це була я? -Ми бачили сліди які вели лісами могутніми -Ланами широкополими -Ось ваша сумочка тримайте! -Дякую відповіла Весна І побігли вони далі шукати пригод!
Деревья, деревья, деревья… Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти. Васютка быстро сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь, шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.
-О ні!Говорить дівчинка.
-Що сталося зелено око?Питає Іван.
-У мене відібрали сумочку.
-А що ж там було?
-Там було найкраще що в мене є!Говорить Зелено ока!
-Там був мій розум!
-Тебе як звати?
-Мене звуть Марійка Весна я з бідної сім'ї мій тато пиячка
всі гроші він витрачає на цигарки, алкогольні напої.Ми з мамою сьомий день лише на сухарях живемо!
-А мене звати Іван Сила я теж з бідної сім'ї мене покинули мої батьки я дуже довго копався щоб тільки вийти із-за воріт дитячого будинку потім виріс і став дуже могутнім чоловіком!
-Хочеш ти будеш мені як за доньку?
-Звісно ж хочу?
Тоді пішли будемо шукати твою сумочку ішли вони 7 днів і 7 ночей пройшли соснові, кленові, дубові ліси і прийшли до густого-прегустого чагарнику.Бачать хатинка стоїть і біля віконці якась дівчина стоїть!
-Добридень,Добридень бачу довго ви шукали мене, але все таки знайшли!По що прийшли що бачили в лісах могутніх!
-Бачили лише дім твій дівчино красная.
-Прийшли ми по сумочку не бачила?
-Бачила ось вона в мене в хатинці лежить!
-Навіщо вона вам?
-Це моя сумочка ану віддай!
-Добре,добре віддам, але скажіть с чого ви взяли що це була я?
-Ми бачили сліди які вели лісами могутніми
-Ланами широкополими
-Ось ваша сумочка тримайте!
-Дякую відповіла Весна
І побігли вони далі шукати пригод!