При читанні поезії "Синьйорито акаціє..." чомусь виникає картина осіннього парку. Дерева вже напівроздягнуті, крізь залишки жовто-багряного листя продирається чорне гілля, доріжки в калюжах. Самотній чоловік, у душу якого "осінь спустилась по плечі", з якоюсь блаженною посмішкою дивиться крізь частокіл голих стовбурів. Він почувається, як відроджений Фенікс. Заходив у парк з порожнім серцем, у якому все ніби "відболіло, відгоріло на тім вогні, ступцювало і душу, і тіло". І раптом випадкова зустріч примусила його забути, що він "забув був". Чоловік готовий знову пірнути в пожежу почуттів, незважаючи на те що "стало любити важче", бо, мабуть Сеньйорита акація в минулому добряче подряпала його своїми колючками. Та почуття виявляються сильнішими від того , що він "забув був". Він не зустрів нікого, хто б міг замінити акацію, і сьогодні йому "солодше любити знов"
Можливо, він і щасливий тепер, та мені чомусь не хочеться пережити його осінню радість. Хай би моя акація не зникала нікуди.
Рассказ Л.Н. Толстого «После бала» - очень небольшое по объему, но чрезвычайно глубокое по смыслу произведение. В его основе лежит прием контраста, антитезы. Рассказ делится на две части, которые резко противопоставлены друг другу.
Первая часть произведения представляет собой описание бала. Эта часть наполнена ощущением света, любви, радости, счастья. Во многом это объясняется тем, что рассказчик, повествующий обо всех событиях, очень сильно влюблен. Поэтому в то время все в мире он видел в радужных тонах.
Відповідь:
При читанні поезії "Синьйорито акаціє..." чомусь виникає картина осіннього парку. Дерева вже напівроздягнуті, крізь залишки жовто-багряного листя продирається чорне гілля, доріжки в калюжах. Самотній чоловік, у душу якого "осінь спустилась по плечі", з якоюсь блаженною посмішкою дивиться крізь частокіл голих стовбурів. Він почувається, як відроджений Фенікс. Заходив у парк з порожнім серцем, у якому все ніби "відболіло, відгоріло на тім вогні, ступцювало і душу, і тіло". І раптом випадкова зустріч примусила його забути, що він "забув був". Чоловік готовий знову пірнути в пожежу почуттів, незважаючи на те що "стало любити важче", бо, мабуть Сеньйорита акація в минулому добряче подряпала його своїми колючками. Та почуття виявляються сильнішими від того , що він "забув був". Він не зустрів нікого, хто б міг замінити акацію, і сьогодні йому "солодше любити знов"
Можливо, він і щасливий тепер, та мені чомусь не хочеться пережити його осінню радість. Хай би моя акація не зникала нікуди.
Пояснення:
Рассказ Л.Н. Толстого «После бала» - очень небольшое по объему, но чрезвычайно глубокое по смыслу произведение. В его основе лежит прием контраста, антитезы. Рассказ делится на две части, которые резко противопоставлены друг другу.
Первая часть произведения представляет собой описание бала. Эта часть наполнена ощущением света, любви, радости, счастья. Во многом это объясняется тем, что рассказчик, повествующий обо всех событиях, очень сильно влюблен. Поэтому в то время все в мире он видел в радужных тонах.