Дуже часто ми чуємо роздуми про те, як погано жити в нашій країні, що все тільки руйнується, натомість нічого не створюється, які безсовісні ці люди, постійно капостять, переступають і йдуть далі, не розуміючи, що дії кожного і складаються у фразу «погано жити».
Із ситуації завжди є вихід і в цьому випадку як мінімум два: Жуляни та Бориспіль. Однак, якщо ти вже живеш на своїй рідній землі, народжуєш дітей, зустрічатимеш старість, чому б тобі не потурбуватись за майбутнє своєї кровинки? Чи тобі байдуже? Не повірю.
Отак послухаєш людей і здається – кожен знає, як правильно потрібно вчинити тут, що потрібно змінити там. І чується це все такими простими речами. Так піди і зроби бодай що-небудь! Говорити вміють всі, а змінити щось вчинком – одиниці. Мабуть, ми на цих «одиницях» дотепер і живемо.
Страшні були Майданівські часи. Смолиста кіптява від шин, палаючих у центрі міста, здіймалася до неба, молячи помилування. Уже тоді порозуміння в моїй сім‘ї розпинали на хресті. Одні говорили, який народ наш мужній, хай Бог дає наснаги. Інші стояли на своєму – знову цим «хохлам» не йметься. Говорили, сперечались. А я мовчала. І мовчки просто йшла до аптеки, купляла необхідні медикаменти та несла на Майдан. До своїх. До відчайдухів. І свято вірила, що обов‘язково мій пакуночок врятує чиєсь життя.
Ми всі знаємо, як краще буде нам. Знаємо. Але мало хто докладає до цього «кращого» свою роботу.
Не відбудуєш ти свій дім, крокуючи туди й назад вздовж ділянки, розповідаючи яким він має бути. Не відбудуємо країну ми на балачках. Не треба слів, хай буде більше діла!
О дружбе человека с животными предлагаю рассказать так:
Человек и животное дружат с древних времен. Я знаю очень много примеров такой чистой и искренней дружбы. У меня есть пес по имени Вилли. Как-то раз я уехал погостить к бабушке на целый месяц. Вилли жутко тосковал по мне и даже отказывался есть. Когда я вернулся, он был по-настоящему счастлив. С тех пор я больше никогда не уезжаю надолго без моего верного товарища.
Самый известный пример дружбы животного и человека - история с верным псом Хатико, которая закончилась очень несчастливо. Когда я читал о Хатико, мое сердце сжималось от боли. Но я знаю еще одну историю со счастливым концом. Моя соседка бабушка Неля заболела, а ее кошка, пока хозяйка была в больнице, убежала через форточку. Бабушке Неле после возвращения из больницы пришлось переехать к детям, которые смогли бы за ней присматривать. Свою питомицу моя соседка больше и не надеялась встретить. Как же мы удивились, когда верная кошечка прибежала к бабушке Неле, которая находилась у своих детей! Давайте ценить наших братьев меньших, беречь их и любить!
Объяснение:
Дуже часто ми чуємо роздуми про те, як погано жити в нашій країні, що все тільки руйнується, натомість нічого не створюється, які безсовісні ці люди, постійно капостять, переступають і йдуть далі, не розуміючи, що дії кожного і складаються у фразу «погано жити».
Із ситуації завжди є вихід і в цьому випадку як мінімум два: Жуляни та Бориспіль. Однак, якщо ти вже живеш на своїй рідній землі, народжуєш дітей, зустрічатимеш старість, чому б тобі не потурбуватись за майбутнє своєї кровинки? Чи тобі байдуже? Не повірю.
Отак послухаєш людей і здається – кожен знає, як правильно потрібно вчинити тут, що потрібно змінити там. І чується це все такими простими речами. Так піди і зроби бодай що-небудь! Говорити вміють всі, а змінити щось вчинком – одиниці. Мабуть, ми на цих «одиницях» дотепер і живемо.
Страшні були Майданівські часи. Смолиста кіптява від шин, палаючих у центрі міста, здіймалася до неба, молячи помилування. Уже тоді порозуміння в моїй сім‘ї розпинали на хресті. Одні говорили, який народ наш мужній, хай Бог дає наснаги. Інші стояли на своєму – знову цим «хохлам» не йметься. Говорили, сперечались. А я мовчала. І мовчки просто йшла до аптеки, купляла необхідні медикаменти та несла на Майдан. До своїх. До відчайдухів. І свято вірила, що обов‘язково мій пакуночок врятує чиєсь життя.
Ми всі знаємо, як краще буде нам. Знаємо. Але мало хто докладає до цього «кращого» свою роботу.
Не відбудуєш ти свій дім, крокуючи туди й назад вздовж ділянки, розповідаючи яким він має бути. Не відбудуємо країну ми на балачках. Не треба слів, хай буде більше діла!
О дружбе человека с животными предлагаю рассказать так:
Человек и животное дружат с древних времен. Я знаю очень много примеров такой чистой и искренней дружбы. У меня есть пес по имени Вилли. Как-то раз я уехал погостить к бабушке на целый месяц. Вилли жутко тосковал по мне и даже отказывался есть. Когда я вернулся, он был по-настоящему счастлив. С тех пор я больше никогда не уезжаю надолго без моего верного товарища.
Самый известный пример дружбы животного и человека - история с верным псом Хатико, которая закончилась очень несчастливо. Когда я читал о Хатико, мое сердце сжималось от боли. Но я знаю еще одну историю со счастливым концом. Моя соседка бабушка Неля заболела, а ее кошка, пока хозяйка была в больнице, убежала через форточку. Бабушке Неле после возвращения из больницы пришлось переехать к детям, которые смогли бы за ней присматривать. Свою питомицу моя соседка больше и не надеялась встретить. Как же мы удивились, когда верная кошечка прибежала к бабушке Неле, которая находилась у своих детей! Давайте ценить наших братьев меньших, беречь их и любить!