В «Песне про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова» М.Ю.Лермонтов описал один из самых трагических моментов в истории России – правление Ивана Грозного.
Иван Грозный опирался на опричников, которым было все дозволено, и никто не смел им перечить, потому что все знали, что за это грозила смерть. Один из любимых опричников царя, Кирибеевич, полюбил Алену Дмитриевну, жену купца Степана Парамоновича Калашникова. Своими признаниями и поступками он опозорил честь его семьи. Молодой купец не смог безмолвно снести оскорбления, нанесенные ему опричником. Защищая свою честь, он вызвал любимца царя на кулачный бой при всем народе и одолел его. Купец был казнен, но он отстоял достоинство своей семьи.
В образе Степана Калашникова поэт отразил лучшие черты русского национального характера.
Калашников очень любит свою семью и близко к сердцу воспринимает оскорбления, нанесенные его жене
Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», на мій погляд, незвичайне явище літератури взагалі і, зокрема, літератури XIX століття. Це твір, який змушує читача думати, міркувати, заглиблюватися в думки і почуття персонажів, намагатися зрозуміти і пояснити для себе їхні вчинки. Історія, розказана Лермонтовим, захоплює, як цікава гра, тому що майже всі люди люблять загадки.
А головною загадкою в творі, звичайно, залишається образ Григорія Печоріна. Це, безсумнівно, багатоплановий, об’ємний, неоднозначний характер, і мета автора – якомога повніше розкрити його у всіх можливих проявах. Дивовижно те, як письменник втілює у творі свою ідею: він немов аналізує Печоріна, кладе на шальки терезів його дії, думки, почуття. Читач знайомиться як з враженням оточуючих героя людей, з реальними подіями, що відбуваються навколо нього, так і з його душевним станом, ходом міркувань, внутрішньою стороною, виворотом його життя. Це допомагає розібратися в тому, хто ж є герой нашого часу.
Ще в передмові Лермонтов каже, що герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього … покоління, в повному їх розвитку». Тому з самого початку образ Печоріна сприймається як цілком негативний, що в наслідку підтверджується його вчинками і поглядами. Але, на мою думку, не варто однозначно негативно ставитися до цього героя, адже не випадково автор завершує передмову так: «Досить і того, що хвороба вказана, а як її вилікувати – це вже Бог знає!». Думаю, саме тому не можна безапеляційно засуджувати Печоріна: до людей, що страждають якою-небудь недугою, слід виказувати скоріше співчуття, ніж неприязнь. А в даному випадку героя дійсно вразила хвороба, але не тілесна, а духовна, поширена в тогочасному суспільстві, хвороба, відголоски якої не зникли і в наші дні.
В «Песне про царя Ивана Васильевича, молодого опричника и удалого купца Калашникова» М.Ю.Лермонтов описал один из самых трагических моментов в истории России – правление Ивана Грозного.
Иван Грозный опирался на опричников, которым было все дозволено, и никто не смел им перечить, потому что все знали, что за это грозила смерть. Один из любимых опричников царя, Кирибеевич, полюбил Алену Дмитриевну, жену купца Степана Парамоновича Калашникова. Своими признаниями и поступками он опозорил честь его семьи. Молодой купец не смог безмолвно снести оскорбления, нанесенные ему опричником. Защищая свою честь, он вызвал любимца царя на кулачный бой при всем народе и одолел его. Купец был казнен, но он отстоял достоинство своей семьи.
В образе Степана Калашникова поэт отразил лучшие черты русского национального характера.
Калашников очень любит свою семью и близко к сердцу воспринимает оскорбления, нанесенные его жене
Объяснение:
Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», на мій погляд, незвичайне явище літератури взагалі і, зокрема, літератури XIX століття. Це твір, який змушує читача думати, міркувати, заглиблюватися в думки і почуття персонажів, намагатися зрозуміти і пояснити для себе їхні вчинки. Історія, розказана Лермонтовим, захоплює, як цікава гра, тому що майже всі люди люблять загадки.
А головною загадкою в творі, звичайно, залишається образ Григорія Печоріна. Це, безсумнівно, багатоплановий, об’ємний, неоднозначний характер, і мета автора – якомога повніше розкрити його у всіх можливих проявах. Дивовижно те, як письменник втілює у творі свою ідею: він немов аналізує Печоріна, кладе на шальки терезів його дії, думки, почуття. Читач знайомиться як з враженням оточуючих героя людей, з реальними подіями, що відбуваються навколо нього, так і з його душевним станом, ходом міркувань, внутрішньою стороною, виворотом його життя. Це допомагає розібратися в тому, хто ж є герой нашого часу.
Ще в передмові Лермонтов каже, що герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього … покоління, в повному їх розвитку». Тому з самого початку образ Печоріна сприймається як цілком негативний, що в наслідку підтверджується його вчинками і поглядами. Але, на мою думку, не варто однозначно негативно ставитися до цього героя, адже не випадково автор завершує передмову так: «Досить і того, що хвороба вказана, а як її вилікувати – це вже Бог знає!». Думаю, саме тому не можна безапеляційно засуджувати Печоріна: до людей, що страждають якою-небудь недугою, слід виказувати скоріше співчуття, ніж неприязнь. А в даному випадку героя дійсно вразила хвороба, але не тілесна, а духовна, поширена в тогочасному суспільстві, хвороба, відголоски якої не зникли і в наші дні.