Народився в місті Портленд (штат Мен) 27 лютого 1807 року в родині адвоката. Був нащадком старовинного йоркширського роду, вихідців з Англії.
У дитинстві захоплювався читанням, складати перші вірші почав рано. Газета вперше опублікувала вірші Генрі, коли йому було 13 років.
Після здобуття початкової освіти в Портленді Лонгфелло вступив до Гарвардського університету, Боудойнський коледж. Після закінчення навчального закладу йому запропонували залишитися і працювати професором нових мов. Щоб грунтовно підготуватися до вступу на посаду, Лонгфелло більше трьох років провів на європейському континенті, був в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, де вивчав мови і літературу. Враження, отримані за кордоном, стали основою для майбутньої збірки подорожніх нотаток-нарисів «За океаном».
1829-1835 рр. Лонгфелло працював в Боуден-коледжі. На аналогічну посаду його в 1835 р запросили працювати в Гарвардський університет. І знову Лонгфелло їде подорожувати до Європи. Під час поїздки поет переживає особисту трагедію: померла його дружина, з якою вони одружилися в 1831 р.
В кінці 1836 р Генрі Уодсуорд повертається в Америку і приступає до викладання, зайнявши кафедру нових мов. У Гарварді працював до 1854 р.
Після видання книги «За океаном» (1835), Лонгфелло повністю присвячує себе поетичній творчості. Популярність йому приніс один з перших опублікованих віршів; в 1839 р побачила світ перша поетична збірка «Нічні голоси».
Потім видаються поетичні збірки – «Балади і інші вірші» (1842), «Вірші про рабство» (1842) та ін.
Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.
Лонгфелло вніс вклад в національну культуру як перекладач. Переклади віршів поетів Італії (зокрема, він переклав «Божественну комедію» Данте), Німеччини, Франції користувалися величезним успіхом як у літературних критиків, так і простих читачів.
Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати.
У каждой эпохи свой Чехов, и каждое поколение по-своему прочитывает его произведения, чтобы найти ответы на волнующие вопросы.
Антон Павлович поставил человека мерой всего сущего на Земле. Он выделял и высоко ценил в людях «особый талант – человеческий», и главным признаком этого таланта писатель назвал чуткость как живо реагировать на добро и зло чувствовать чужую боль, как свою собственную. А «если видит насилие, то ему кажется, что насилие совершается над ним».
Таким талантом писатель наделил многие созданные им персонажи. Эта воспринимать чужую боль как свою гнала его самого в слякотную ночь к больным холерой, обязывала по внутреннему голосу сострадания и гуманности собирать средства для голодающих детей Поволжья. Как утверждает герой «Скучной истории», «чувство сострадания и боль совести», которое испытывает человек, «когда видит несчастие, гораздо больше говорят о культуре и нравственном росте, чем ненависть и отвращение»
Народився в місті Портленд (штат Мен) 27 лютого 1807 року в родині адвоката. Був нащадком старовинного йоркширського роду, вихідців з Англії.
У дитинстві захоплювався читанням, складати перші вірші почав рано. Газета вперше опублікувала вірші Генрі, коли йому було 13 років.
Після здобуття початкової освіти в Портленді Лонгфелло вступив до Гарвардського університету, Боудойнський коледж. Після закінчення навчального закладу йому запропонували залишитися і працювати професором нових мов. Щоб грунтовно підготуватися до вступу на посаду, Лонгфелло більше трьох років провів на європейському континенті, був в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, де вивчав мови і літературу. Враження, отримані за кордоном, стали основою для майбутньої збірки подорожніх нотаток-нарисів «За океаном».
1829-1835 рр. Лонгфелло працював в Боуден-коледжі. На аналогічну посаду його в 1835 р запросили працювати в Гарвардський університет. І знову Лонгфелло їде подорожувати до Європи. Під час поїздки поет переживає особисту трагедію: померла його дружина, з якою вони одружилися в 1831 р.
В кінці 1836 р Генрі Уодсуорд повертається в Америку і приступає до викладання, зайнявши кафедру нових мов. У Гарварді працював до 1854 р.
Після видання книги «За океаном» (1835), Лонгфелло повністю присвячує себе поетичній творчості. Популярність йому приніс один з перших опублікованих віршів; в 1839 р побачила світ перша поетична збірка «Нічні голоси».
Потім видаються поетичні збірки – «Балади і інші вірші» (1842), «Вірші про рабство» (1842) та ін.
Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.
Лонгфелло вніс вклад в національну культуру як перекладач. Переклади віршів поетів Італії (зокрема, він переклав «Божественну комедію» Данте), Німеччини, Франції користувалися величезним успіхом як у літературних критиків, так і простих читачів.
Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати.
Помер 24 березня 1882 року в Кембриджі.
У каждой эпохи свой Чехов, и каждое поколение по-своему прочитывает его произведения, чтобы найти ответы на волнующие вопросы.
Антон Павлович поставил человека мерой всего сущего на Земле. Он выделял и высоко ценил в людях «особый талант – человеческий», и главным признаком этого таланта писатель назвал чуткость как живо реагировать на добро и зло чувствовать чужую боль, как свою собственную. А «если видит насилие, то ему кажется, что насилие совершается над ним».
Таким талантом писатель наделил многие созданные им персонажи. Эта воспринимать чужую боль как свою гнала его самого в слякотную ночь к больным холерой, обязывала по внутреннему голосу сострадания и гуманности собирать средства для голодающих детей Поволжья. Как утверждает герой «Скучной истории», «чувство сострадания и боль совести», которое испытывает человек, «когда видит несчастие, гораздо больше говорят о культуре и нравственном росте, чем ненависть и отвращение»
Объяснение:
наверное так сам смотри