Роман "Айвенго" - один з кращих творів Вальтера Скотта.
У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.
Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.
Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.
Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence - Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману.
Иногда жизнь многих существ представляется нам в другом свете, весьма неожиданном для нас. И это либо шокирует, либо же заставляет взглянуть на мир иначе, другими глазами.
Звери, даже дикие звери, всегда имеют свою сущность и свое понимание жизни. Волки – это умные животные, гордые и властные, но вместе с тем, преданные тому, кто когда-то им
Супруги жили в таких краях, где вокруг всегда было много лесов, деревьев и вообще, была очень дикая местность. Кроме того, естественно вокруг жило всегда много зверей, и тем более, диких, и опасных. Но это никак не останавливало жену и мужа ее. Они жили хорошо и уютно. Детей у них пока не было, а потому – вокруг была тишина и спокойствие. Но однажды их небольшой мирок уютности и спокойствия рухнул, когда возле своего сада, где они упорно работали долгое время во все времена года, появился волк.
Да, самый настоящий волк, большой, с умными темными глазами. Но волк, этот сильный зверь, был не здоров. Его лапы, как и передние, так и задние, были в крови. Это мешало ему предпринимать что-либо. Ведь он хотел есть и спать, но ничего не мог поделать. Рана не заживала, и болела.
Когда Медж, супруга Уолта Ирвина увидела этого несчастного сильного, но в данный момент немощного зверя, она его сразу же. И не слишком испугалась, тем более, вол ничего не мог ей сделать. Они сразу же хотели его накормить едой, но волк неприязненно рычал на них, опасаясь их. Несколько раз пытаясь накормить бедного волка, они все же получили какой-то ответ. Он перестал рычать на них, и принял от них еду. Также, он стал к этим людям постепенно привыкать, и даже стал к ним ходить. Они кормили его, и думали сделать их него сторожевого пса. Но тот часто сбегал к себе в леса. Но потом, когда оставили такую мысль супруги Медж и Уолт, волк остался у них навсегда.
Как-то раз к ним приехали родственники, которые жили далеко от них. Оказалось, что этот волк жил с детства у них. И тогда бедный волк не знал что делать – с кем ему остаться. Через какое-то размышление, он лег на лапы перед Медж со слезами на глазах, и подошел к ее супругу. Попрощавшись с супругами, он все же остался с их родственниками, со Скифом, так как он знал его давно, с самого детства, с рождения его, волка.
Роман "Айвенго" - один з кращих творів Вальтера Скотта.
У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.
Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.
Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.
Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence - Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману.
Иногда жизнь многих существ представляется нам в другом свете, весьма неожиданном для нас. И это либо шокирует, либо же заставляет взглянуть на мир иначе, другими глазами.
Звери, даже дикие звери, всегда имеют свою сущность и свое понимание жизни. Волки – это умные животные, гордые и властные, но вместе с тем, преданные тому, кто когда-то им
Супруги жили в таких краях, где вокруг всегда было много лесов, деревьев и вообще, была очень дикая местность. Кроме того, естественно вокруг жило всегда много зверей, и тем более, диких, и опасных. Но это никак не останавливало жену и мужа ее. Они жили хорошо и уютно. Детей у них пока не было, а потому – вокруг была тишина и спокойствие. Но однажды их небольшой мирок уютности и спокойствия рухнул, когда возле своего сада, где они упорно работали долгое время во все времена года, появился волк.
Да, самый настоящий волк, большой, с умными темными глазами. Но волк, этот сильный зверь, был не здоров. Его лапы, как и передние, так и задние, были в крови. Это мешало ему предпринимать что-либо. Ведь он хотел есть и спать, но ничего не мог поделать. Рана не заживала, и болела.
Когда Медж, супруга Уолта Ирвина увидела этого несчастного сильного, но в данный момент немощного зверя, она его сразу же. И не слишком испугалась, тем более, вол ничего не мог ей сделать. Они сразу же хотели его накормить едой, но волк неприязненно рычал на них, опасаясь их. Несколько раз пытаясь накормить бедного волка, они все же получили какой-то ответ. Он перестал рычать на них, и принял от них еду. Также, он стал к этим людям постепенно привыкать, и даже стал к ним ходить. Они кормили его, и думали сделать их него сторожевого пса. Но тот часто сбегал к себе в леса. Но потом, когда оставили такую мысль супруги Медж и Уолт, волк остался у них навсегда.
Как-то раз к ним приехали родственники, которые жили далеко от них. Оказалось, что этот волк жил с детства у них. И тогда бедный волк не знал что делать – с кем ему остаться. Через какое-то размышление, он лег на лапы перед Медж со слезами на глазах, и подошел к ее супругу. Попрощавшись с супругами, он все же остался с их родственниками, со Скифом, так как он знал его давно, с самого детства, с рождения его, волка.
Объяснение: