Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: "Кращого від українців в ідеї нема нічого, але [...] небагато в нас людей гідних, решта — дурноляпи, можливо, більше шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української ідеї".
Чим же цінний для нас Куліш?
Саме він написав новаторський твір "Чорна рада", піднісши ним українську літературу до світового рівня. Саме він започаткував український історичний роман. П. Куліш був мистецьким новатором у галузі перекладу світової літератури українською мовою та ще в той час, коли видані були укази про заборону рідної мови. Він перший переклав Біблію, створив перший український правопис на фонетичній основі ("Кулішівка"), створив "Граматику" для українських шкіл.
У своїх творах порушував важливі проблеми, які є актуальними і сьогодні: батьки і діти, кохання і подружнє щастя, патріотизм і незалежність держави, '' ставлення влади до народу, народна мораль, добро і зло.
Все своє життя Куліш служив українській національній ідеї, у ній — його єдина мета, у ній він був послідовний.
Так, І. Франко писав: "Куліш все життя своє шукав шляхів, палаючи пристрастю сказати якесь велике слово. В даний момент твердо переконаний у правоті своєї думки, він все ж незабаром відкидав її, щоб знову з такою ж самовпевненістю захищати яку-небудь іншу. Ці питання складали трагедію його життя, але вносили фермент в літературне життя України..."
Важливим є те, що письменник широко відтворив життя різних сфер тогочасного суспільства та типових представників усіх соціальних верств.
Пояснення: вот держи,правда оно долгое.Я своїй учительці отсилала,вона сказала правильно.
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
Відповідь:
Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: "Кращого від українців в ідеї нема нічого, але [...] небагато в нас людей гідних, решта — дурноляпи, можливо, більше шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української ідеї".
Чим же цінний для нас Куліш?
Саме він написав новаторський твір "Чорна рада", піднісши ним українську літературу до світового рівня. Саме він започаткував український історичний роман. П. Куліш був мистецьким новатором у галузі перекладу світової літератури українською мовою та ще в той час, коли видані були укази про заборону рідної мови. Він перший переклав Біблію, створив перший український правопис на фонетичній основі ("Кулішівка"), створив "Граматику" для українських шкіл.
У своїх творах порушував важливі проблеми, які є актуальними і сьогодні: батьки і діти, кохання і подружнє щастя, патріотизм і незалежність держави, '' ставлення влади до народу, народна мораль, добро і зло.
Все своє життя Куліш служив українській національній ідеї, у ній — його єдина мета, у ній він був послідовний.
Так, І. Франко писав: "Куліш все життя своє шукав шляхів, палаючи пристрастю сказати якесь велике слово. В даний момент твердо переконаний у правоті своєї думки, він все ж незабаром відкидав її, щоб знову з такою ж самовпевненістю захищати яку-небудь іншу. Ці питання складали трагедію його життя, але вносили фермент в літературне життя України..."
Важливим є те, що письменник широко відтворив життя різних сфер тогочасного суспільства та типових представників усіх соціальних верств.
Пояснення: вот держи,правда оно долгое.Я своїй учительці отсилала,вона сказала правильно.