Особое место в лирике Есенина занимают образы животных. “Братья наши меньшие” наделены абсолютно всеми человеческими чувствами, в том числе и человеческими образами, одним из которых является трагедия материнства. Стихотворение, в котором наиболее ярко это описано, — “Корова”. С самых первых строк мы понимаем, что перед нами старое животное, прожившее очень тяжелую жизнь:
Дряхлая, выпали зубы, Свиток годов на рогах. И ее выгонщик грубый На перегонных полях.
Бедной корове осталось жить недолго. И вот в самом конце жизни ей выпало счастье: родился теленок. Но эта радость оказалась непродолжительной:
Не дали матери сына, Первая радость не впрок.
Старая корова знает, что и ее ожидает та же участь, что и сына:
Скоро на гречневом свее С той же сыновней судьбой Свяжут ей петлю на шее И поведут на убой.
Но животное беспокоит не столько собственная смерть, сколько смерть своего дитя. Ведь, вопреки всем мнениям, животные тоже очень тяжело переживают разлуку со своими детьми. Это стихотворение наполнено сострадания к бедной корове, поэтому здесь практически нет эпитетов, а если и есть, то только те, которые усиливают печаль: “выгонщик грубый”, “сердце неласково к шуму”, “грустная дума”, “жалобно”, “грустно”, “тоще” и т. д. Но, как и у человека, у животного есть надежда. Последние строки стихотворения понять, о чем мечтает корова:
Снится ей белая роща И травяные луга.
“Белая роща” символизирует жизнь без мук, без огорчений. Но этой мечте не суждено сбыться, этот мотив введен для того, чтобы противопоставить реальную жизнь той, которая грезится корове. Таким образом, природа в лирике Есенина предстает со всеми ее печалями и радостями, но в то же время только она исцелять душу человека.
Робінзон Крузо - легковажний, навіжений юнак з поважної буржуазної родини, який, не послухавшись порад батьків, відмовляла його від думки стати мореплавцем, відправляється в плавання. Йому багато довелося пережити, але поступово труднощі формують його характер, вчать мудрості. Робінзон після корабельної аварії потрапляє на безлюдний острів і проводить там 28 років, 2 місяці і 19 днів. Герой Дефо виявляється ізольованим від інших людей, опинившись на безлюдному острові, він має при собі тільки ніж, трубку і бляшанку з тютюном. Незабаром він рятує з затонулого корабля речі, які допомагають йому вижити. Таким чином Дефо ізолює героя не від цивілізації, а від громадських відносин. Робінзон Крузо трудиться, розмірковує і поступово робить своє життя не тільки стерпним, але і прекрасною. Автор докладно зупиняється на всіх досягненнях Робінзона Крузо: як він поставив собі намет з парусини і як обніс частоколом своє житло; як він полював на диких кіз і як згодом вирішив їх приручити, побудував для них загін, навчився їх доїти і робити з молока масло і сир; як він виявив кілька зерен ячменю і рису і якої праці коштувало скопати поле дерев'яною лопатою, як йому довелося захищати свій урожай від кіз і птахів, як загинув один посів через настання посухи і як він почав гати за зміною сухих і дощових сезонів, щоб сіяти в потрібний час; як вчився робити глиняний посуд і обпалювати її; як майстрував собі одяг з козячих шкур, як сушив і запасати дикий виноград, як зловив папуги, приручив його і навчив говорити, як намагався будувати човен, щоб плавати по морю, і що з цього вийшло. Праця Робінзона Крузо суворий і каждодневен. Він, з дитинства володів багатьма господарськими навичками, ще більшого вчиться на острові. Дефо був одним з перших з просвітителів, хто став писати про роль праці в історії людства. Робінзон Крузо у всьому керується здоровим глуздом, вміє примиритися зі своїм становищем, не впадати у відчай, діяти, розраховуючи тільки на себе. Побачивши, що він здатний вижити в поодинці на безлюдному острові, Робінзон Крузо заспокоюється, починає розмірковувати про своє колишнє життя, читати Біблію, врятоване з корабля, становить на манер бухгалтерської прибутково-видаткової книги книгу добра і зла, де розписує плюси і мінуси свого проживання на острові.
С самых первых строк мы понимаем, что перед нами старое животное, прожившее очень тяжелую жизнь:
Дряхлая, выпали зубы,
Свиток годов на рогах.
И ее выгонщик грубый
На перегонных полях.
Бедной корове осталось жить недолго. И вот в самом конце жизни ей выпало счастье: родился теленок. Но эта радость оказалась непродолжительной:
Не дали матери сына,
Первая радость не впрок.
Старая корова знает, что и ее ожидает та же участь, что и сына:
Скоро на гречневом свее
С той же сыновней судьбой
Свяжут ей петлю на шее
И поведут на убой.
Но животное беспокоит не столько собственная смерть, сколько смерть своего дитя. Ведь, вопреки всем мнениям, животные тоже очень тяжело переживают разлуку со своими детьми. Это стихотворение наполнено сострадания к бедной корове, поэтому здесь практически нет эпитетов, а если и есть, то только те, которые усиливают печаль: “выгонщик грубый”, “сердце неласково к шуму”, “грустная дума”, “жалобно”, “грустно”, “тоще” и т. д.
Но, как и у человека, у животного есть надежда. Последние строки стихотворения понять, о чем мечтает корова:
Снится ей белая роща
И травяные луга.
“Белая роща” символизирует жизнь без мук, без огорчений. Но этой мечте не суждено сбыться, этот мотив введен для того, чтобы противопоставить реальную жизнь той, которая грезится корове.
Таким образом, природа в лирике Есенина предстает со всеми ее печалями и радостями, но в то же время только она исцелять душу человека.