История про почтальона – настоящая сказка, и по законам жанра в ней есть волшебные те самые почтовики. Они герою прочесть письмо в неподписанном конверте, не распечатывая его, – так он узнает имена отправителя и адресата и отправляется на поиски. Целый год и еще один день пан Колбаба искал барышню Марженку, чтобы вручить ей предложение о замужестве от шофера Францика... Когда усталый и расстроенный почтальон сел на придорожный пенек, так и не найдя ее, мы тоже остановились, и дети стали предлагать свои варианты развития сюжета. Только двое советовали просто продолжать искать дальше (уже не только в Чехии, но и в других странах, вплоть до Австралии). Остальные, интуитивно оставаясь верными законам сказки, ждали продолжения чудес: они бы уговорили героя вернуться к волшебным человечкам и опять обратиться к ним за Но автор решил иначе. Он направил автомобиль с незадачливым женихом по дороге, идущей мимо того самого пенька. И, конечно, слушателей очень развеселил длинный список обзывательств, которые услышал рассеяный шофер от почтальона, когда они встретились не каждый взрослый смог бы с ходу подобрать тридцать с лишним цензурных синонимов слова «дурак»!Когда печальная бледная невеста наконец получила заветное письмецо и залилась румянцем, все разделили ее радость. И на вопрос, приятно ли получать письма, в один голос закричали «Да!» – явно со знанием дела.После чтения мы пошли мастерить конверты, чтобы потом кому-нибудь отправить свои письма. Я предложила завести домашние почтовые ящики для внутрисемейной переписки... и тут одна девочка подняла руку: «А у нас уже есть! Мама сделала!»
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.
Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.
За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".
Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.
Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.