Охарактеризуйте персонаж данного отрывка из повести А.Куприна «Олеся». С каких художественных средств и приемов автор выражает отношение к герою (минимум 2 средства)? Объясните, с какой целью их использует автор.
Около печки что-то завозилось. Я подошел поближе и увидал старуху, сидевшую на полу. Перед ней лежала огромная куча куриных перьев. Старуха брала отдельно каждое перо, сдирала с него бородку и клала пух в корзину, а стержни бросала прямо на землю. «Да ведь это — Мануйлиха, ириновская ведьма», — мелькнуло у меня в голове, едва я только повнимательнее вгляделся в старуху. Все черты бабы-яги, как ее изображает народный эпос, были налицо: худые щеки, втянутые внутрь, переходили внизу в острый, длинный, дряблый подбородок, почти соприкасавшийся с висящим вниз носом; провалившийся беззубый рот беспрестанно двигался, точно пережевывая что-то; выцветшие, когда-то голубые глаза, холодные, круглые, выпуклые, с очень короткими красными веками, глядели, точно глаза невиданной зловещей птицы. — Здравствуй, бабка! — сказал я как можно приветливее. — Тебя уж не Мануйлихой ли зовут?
Объяснение:
Слово "культура" останнім часом на устах багатьох людей.
Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміючи її важливість у житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент – це нікчемний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
Це, напевно, правда, бо відповідальні за інститути культури особи досить голосно говорять про брак фінансової підтримки.
Цю тему можна розвивати, але нехай це роблять ті люди, які мають до цілої проблематики безпосередній стосунок.
Нас цікавить більше, яке значення має культура для нашого суспільного життя. Усвідомлюючи, що термін "культура" має два можливих значення - загальної та особистої культури, хочемо сьогодні зупинитися на тій першій.
Про особисту культуру треба говорити окремо, що з Божою до надіємося зробити іншим разом, бо і це питання дуже важливе в житті народу.
Сьогодні, отже, поговоримо про загальну культуру. Її можна окреслити як суму мистецьких надбань. Хоча далі постараємося пояснити, що йдеться не лише про речі як носії краси, а що в тій сумі надбань важливу роль посідає також людина.
До творів культури належать: література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, які як спільну рису мають те, що є носіями краси.
Ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями. Деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж належать до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в щоденному житті.
Народи пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас стараючись робити їх живими елементами суспільного життя. І це правильно, бо за до цих культурних надбань народи духовно розвиваються, ушляхетнюються, підносять рівень свого світосприймання.
У житті людини дуже важливими є почуття правди і добра. Культура доповнює ці два елементи ще поняттям краси.
Було б замислитися над сучасним станом культури в українському суспільстві, старатися пізнати її надбання та з’ясувати, як те духовне багатство ми можемо й повинні використати на благо нашого народу.
Будучи народом дуже багатим на культурні надбання, чи можемо собі дозволити ними легковажити?
Тут ідеться н тільки про їх збереження, а про використання їх для плекання відчуття правди, добра та краси в житті громадян.
У минулому столітті теренами України перекотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був Голодомор та довгий період заперечення людської гідності.
Це все залишило глибокі рани на психіці нашого народу. На щастя, не вдалося знищити всіх культурних надбань.
Живе запитання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося?
Було б великим промахом недооцінити важливість культури. Це вже було сказано вище, але, на нашу думку, на цьому треба часто наголошувати, бо годі бути справді зрілим народом, не віддаючи належне культурі.
В фольклорной картине мира смерть обычно рассматривается как одушевленное существо, что обусловлено сказочной спецификой. Причем для славянской традиции характерен вполне определенный внешний облик смерти, она «узнаваема» . В этом отношении можно вести речь о мифоконцепте. В рассмотренных фольклорных
традициях отмечается взгляд на смерть как на неотвратимое событие, прекращающее жизнь человека. При этом одновременно полагается, что не стоит покоряться смерти, с ней можно побороться и даже подружиться, вступить в родственные отношения, заключить договор, но подчиняется она Богу. Для человека характерны попытки высмеять то, чего он боится, и таким образом избавиться от страха