Охарактеризуйте персонажей данного отрывка из повести А. Куприна «Олеся». С каких художественных средств и приемов автор выражает свое отношение к героям (выпишите 2 примера СХВ)? Объясните, с какой целью их использует автор.
«Однако Олеся нашла в себе достаточно силы, чтобы достоять до конца обедню. Может быть, она не поняла настоящего значения этих враждебных взглядов, может быть, из гордости пренебрегла ими. Но когда она вышла из церкви, то у самой ограды ее со всех сторон обступила кучка баб, становившаяся с каждой минутой все больше и больше и все теснее сдвигавшаяся вокруг Олеси. Сначала они только молча и бесцеремонно разглядывали бес пугливо озиравшуюся по сторонам девушку. Потом посыпались грубые насмешки, крепкие слова, ругательства, сопровождаемые хохотом, потом отдельные восклицания слились в общий пронзительный бабий гвалт, в котором ничего нельзя было разобрать и который еще больше взвинчивал нервы расходившейся толпы. Несколько раз Олеся пыталась пройти сквозь это живое ужасное кольцо, но ее постоянно отталкивали опять на середину. Вдруг визгливый старушечий голос заорал откуда-то позади толпы: «Дегтем ее вымазать, стерву!» (Известно, что в Малороссии мазанье дегтем даже ворот того дома, где живет девушка, сопряжено для нее с величайшим, несмываемым позором.) Почти в ту же минуту над головами беснующихся баб появилась мазница с дегтем и кистью, передаваемая из рук в руки.
Тогда Олеся, в припадке злобы, ужаса и отчаяния, бросилась на первую попавшуюся из своих мучительниц так стремительно, что сбила ее с ног. Тотчас же на земле закипела свалка, и десятки тел смешались в одну общую кричащую массу. Но Олесе прямо каким-то чудом удалось выскользнуть из этого клубка, и она опрометью побежала по дороге - без платка, с растерзанной в лохмотья одеждой, из-под которой во многих местах было видно голое тело. Вслед ей вместе с бранью, хохотом и улюлюканьем полетели камни. Однако погнались за ней только немногие, да и те сейчас же отстали... Отбежав шагов на пятьдесят, Олеся остановилась, повернула к озверевшей толпе свое бледное, исцарапанное, окровавленное лицо и крикнула так громко, что каждое ее слово было слышно на площади:
- Хорошо же!.. Вы еще у меня вспомните это! Вы еще все наплачетесь досыта!
Эта угроза, как мне потом передавала та же очевидица события, была произнесена с такой страстной ненавистью, таким решительным, пророческим тоном, что на мгновение вся толпа как будто бы оцепенела, но только на мгновение, потому что тотчас же раздался новый взрыв брани».
Книжкове море - безкрає. Тому треба намагатися читати книги різної тематики,жанрів,читати якомога більше. Так ви зможете дати відповіді на свої численні »чому?», зрозуміти свої нахили та здібності,швидко адаптуватися у нинішньому складному соціальному середовищі.
Книга, з якою ви знайомилися самостійно й презентацію якої готували – не проста. Саме її авторові, російському письменникові,В.Короленку, належить така крилата фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». У чому ж воно,те щастя людське, яке воно і де його знайти? Над цим питанням ми замислювалися разом із письменником і деякі відповіді отримаємо в процесі презентації своїх досліджень.
IV . Актуалізація опорних знань
Експрес - опитування про читацькі уподобання учнів , про прочитані ними за останній час книги
V. Презентація пошуково-дослідницького творчого міні-проекту
1.Заочна екскурсія до Полтавського будинку-музею В.Короленка(з відео презентацією)
У Полтаві на тихій вуличці стоїть маленький будиночок, що потопає у буйній зелені старого саду. Усі полтавці добре знають цей будинок і називають «домом Короленка». Саме тут 1920 року оселився із сім’єю відомий російський письменник В.Короленко. Полтавська земля стала його останнім притулком. Він похований тут-таки, у садку. На могилі завжди живі квіти.
Народився В.Г.Короленко 15 липня 1853 року в Житомирі, у сім’ї повітового судді. Його батько Галактіон Панасович Короленко і мати Евеліна Йосипівна Скуревич відзначалися чесністю,добротою,шанобливим ставленням до людей. Їхні діти завжди відчували любов,турботу,»захист та оборону таких рідних і сильних людей». Саме батьки виховували в дітях милосердя,співчуття до знедолених і вбогих, негативне ставлення до жорстоких людей.
Хлопчик ріс допитливим і кмітливим. Його дитяча пам’ять увібрала численні казки,бувальщини,розповіді про минуле…У дитячій свідомості Короленка фіксувалися і суворі враження довколишньої дійсності.
Вступивши до Житомирської гімназії ,він уперше зустрівся з «жорстоким і безправним режимом»,який панував тоді у навчальних закладах. Ще більшу несправедливість побачив юнак,коли після смерті батька сім’ї довелося боротися з нестатками
У серці Володі росли прагнення справедливості,бажання до бідним і знедоленим. Про них він і розповів пізніше у своїх творах.
Короленко був не просто письменником. Він був людиною надзвичайно сміливою,мужньою.
3.Повідомлення «Короленко й Україна»
Майже 30 років Короленко прожив далеко від України,та завжди пам’ятав про цю землю. Письменника вабила «виразна,сильна,багата» українська мова, він любив,знав,цінував народну творчість. Любив Шевченкові поезії.
Переїзд до Полтави зблизив Короленка з видатними діячами української культури - Панасом Мирним,Михайлом Коцюбинським,Іваном Тобілевичем. Поміж творів,у яких звучить українська тематика - «Історія мого сучасника», «Діти підземелля», «Ліс шумить», «Без язика», «Сліпий музикант», «Епізоди з життя шукача».
над текстом художнього твору
Складіть сюжетний ланцюжок за повістю В.Короленка «Сліпий музикант»
Очікувана відповідь
На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю.
Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.
Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.
У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.
Есенин не идеализирует русское крестьянство, он видит его неоднородность, видит в нем и мельника со старухой, и возницу из начала поэмы, и Прона, и Лабутю, и мужика, сжимающего от прибыли руки... Своеобразную основу жизни поэт видит в трудовом крестьянстве, судьба которого является эпической основой поэмы. Судьба эта печальна, как явствует из слов старухи-мельничихи:
У нас здесь теперь неспокойно.
Испариной все зацвело.
Сплошные мужицкие войны —
Дерутся селом на село.
Символичны эти мужицкие войны, являющиеся прообразом большой братоубийственной войны, от которой, по словам мельничихи, едва не «пропала Расея...» Осуждение войны — империалистической и братоубийственной — одна из главных тем. Война осуждается всем ходом поэмы, разными ее персонажами — мельником и его старухой, возницей, двумя главными трагедиями жизни Анны Снегиной (гибель мужа, эмиграция). Отказ от кровавой бойни — выстраданное убеждение автора и исторически точная поэтическая оценка событий:
Война мне всю душу изъела.
За чей-то чужой интерес
Стрелял я в мне близкое тело
И грудью на брата лез.
Я понял, что я — игрушка,
В тылу же купцы да знать...
И лишь в финале поэмы звучит светлый аккорд — воспоминание о самом прекрасном и навсегда-навсегда ушедшем.
Объяснение: