Головні герої “Дорогою ціною” – Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня – скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня – мати змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам. ;-)
Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і “збасаманені сині хребти”, були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною”, то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.
Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле – і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути?
Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана.
Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо – дуже воно муляло шию – бо “вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”. Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?!
Щастя без волі – нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його “билинь-казок” “про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю”. Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю.
Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.
Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх.
Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали – волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа.
Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!
І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети – знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима.
Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: “Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога”.
Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю.
Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги.
А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.
Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії.
Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: “Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…” Це кличе Остапа вільна Соломія.
Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…
Дорогою ціною здобували волю українці, багато чого довелося їм випробувати. Були і “збасаманені сині хребти”, були і кулі в тілі, було й загублене життя, був і розпач, була і смерть. Коли я читаю оповідання М. Коцюбинського “Дорогою ціною”, то мені здається, що це я тікаю разом з ними від кріпаччини, що я теж відчуваю голод, біль, страждання, що це я разом з ними намагаюся вижити і перемогти. І здобути волю.
Що може бути краще за волю? Коли дихаєш вільно, на повні груди, коли не наглядають за тобою прискіпливі очі пана, коли поряд з тобою та людина, яку ти без тями кохаєш. І не треба критися, а можна вийти в поле – і заспівати, заспівати так, щоб почули гори і підспівували тобі своїми дужими голосами, заспівати так. щоб сонце здивовано подивилося зверху, ніби питаючи: що то воно є? Оце і є воля, справжня воля. Але як ЇЇ здобути?
Зброєю? Ні. Уся влада на боці пана.
Не встигнеш ти й оком моргнути, як тебе або посадять у в’язницю, або вб’ють.
Тому і тікали люди, тікали до Туреччини, бо несила вже було терпіти панське ярмо – дуже воно муляло шию – бо “вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”. Цей дух підіймав і гнав подалі від кривди, від знущань, від постійного страху, гнав з надією хоч в останні хвилини життя побачити, що таке воля.
Серед таких людей були Соломія та Остап. Мов птахи з широко розгорнутими крилами, вони знялися з місця у пошуках вільного життя. Адже вдома навіть сподівань на це немає: за бунтарський дух приишовся не до двору Остап, живе з нелюбом Соломія, бо так схотів пан. Яке вже може бути щастя?!
Щастя без волі – нещастя. Вільний дух Остапа йде від діда, від його “билинь-казок” “про Січ, про козацтво, про боротьбу з панами за волю”. Саме Коліївщина надихає двадцятирічного хлопця йти шукати волю.
Але в Остапа є кохана, яка вирішує всупереч усьому з’єднати долі. Вони йдуть разом, а веде їх чарівне слово – воля. Адже тільки вона може дати їм усе, чого вони так домагаються: і шастя бути поряд, і домівку, і господарство, і незалежність.
Але до волі нелегкий шлях. Скільки довелося пережити цим людям, скільки довелося пережити всьому українському народові! Спочатку стають на перешкоді козаки, бо царський уряд намагався будь-що розшукати втікачів і жорстоко карав їх.
Не вдається закоханим з першого разу переправитися за кордон. Але доля дарує їм ше одну можливість. Які вони щасливі, що нарешті знайшли те, що шукали – волю. Проте сліпа куля наздоганяє Остапа.
Скільки ж можна зносити знущань, коли вже життя змилується над ними?!
І ось тут виявляється героїчний дух Соломії. Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він. її Остап, поранений та кинутий? Проте Соломія не відступає від своєї мети – знайти його, знайти будь-що: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима.
Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: “Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога”.
Але й Остап не здається, хоч і тяжко поранений. У цей час він намагається відбити своє життя у вовка. Для цього не обов’язково мати рушницю.
Потрібні лише кілька краплин води та велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом кохаючим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії снаги працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги.
А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб звільнити дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, шоб піти на цей крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошок, який прагне усюди й завжди допомагати Соломії.
Так, український народ без боротьби не здається, як не здавалася Соломія, як не здавалися і Остап, і Іван, і тисячі подібних до них людей. Можливо, вони і не перемогли, але вказали шлях до волі, тяжкий шлях, на якому чекає багато випробувань. Але цей шлях потрібно було пройти, навіть зі зброєю в руках, бо в його кінці чекала людей воля. Смерть перервала життя Соломії.
Але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: “Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…” Це кличе Остапа вільна Соломія.
Минуло багато років, і український народ здобув собі волю. Хоч і дорогою ціною, дуже дорогою піною. Але саме це, на мій погляд, і надає йому снаги берегти свою волю, свою незалежність, щоб потім не довелося її знову здобувати у нерівній боротьбі. І тоді вже хто знає, яку ціну нам доведеться за неї платити…
Объяснение: