У комедії представлені всі сторони російської дійсності. Н. В.Гоголь зображує самі різні шари міського населення. Головним представником чиновництва є городничий, Сквозник-Дмухановский. Міські поміщики представлені Бобчинским і Добчинским, купецтво - Абдулиним, міщанство - Пошлепкиной. Вибір персонажів обумовлений прагненням максимально широко охопити всі сторони громадського життя й керування суспільством. Кожна сфера життя представлена однією особою, причому авторові важлива насамперед не суспільна функція персонажа, а шкала його духовних або моральних цінностей
Богоугодними закладами в місті керує Земляника. Люди в нього мруть "як мухи", але це його анітрошки не бентежить, тому що "людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає". Суд очолює Ляпкин-Тяпкин, людина, "прочитавший п'ять або шість книг". У поліції процвітають пияцтво, брутальність. У в'язницях людей морять голодом. Поліцейський Держиморда без усякої зніяковілості заходить у крамниці купців як у свою комору. Поштмейстер Шпекин із цікавості розкриває чужі листи... Всіх чиновників у місті поєднує одне: кожний з них розглядає свою державну посаду як відмінний засіб жити без клопоту, не затрачаючи ніяких зусиль. Поняття суспільного блага в місті не існує, усюди діються бешкетування й процвітає несправедливість. Дивно, але ніхто навіть і не прагне сховати своє злочинне відношення до своїх обов'язків, власні ледарство й неробство. Хабарництво ж взагалі вважається нормальною справою, навіть, скоріше, всі чиновники порахували б ненормальним, з'явися раптом людин, що вважає хабарничати досить ганебним заняттям. Не випадково всі чиновники в глибині душі впевнені, що не скривдять ревізора, коли йдуть до нього з підношеннями. "Та й дивно говорити. Ні людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів", - зі знанням справи говорить Городничий.
Місто в п'єсі зображений за до достатку побутових подробиць у ремарках, але, насамперед, звичайно, очами самих хазяїв міста. А тому ми знаємо й про реальні вулиці, на яких "шинок, нечистота", і про гусаків, яких розвели в приймальні суду. Не намагаються чиновники нічого змінити й перед приїздом ревізора: досить тільки прикрасити місто і його присутственние місця, поставити солом'яну віху біля сміттєвого смітника, щоб було схоже на "планування", так надягти чисті ковпаки на нещасні хворих
У своїй п'єсі Н. В.Гоголь створює воістину новаторську ситуацію: роздира_ внутрішніми протиріччями, місто стає єдиним організмом завдяки загальній кризі. Смутно тільки, що загальне лихо - це приїзд ревізора. Місто поєднує почуття страху, саме страх робить міських чиновників чи ледве не братами
Деякі дослідники творчості Н. В.Гоголя вважають, що місто в "Ревізорі" - алегоричне зображення Петербурга й що Гоголь лише по цензурних міркуваннях не міг сказати, що дія відбувається в північній столиці. На мій погляд, це не зовсім так. Скоріше, можна сказати, що місто в п'єсі - це будь-яке російське місто, так сказати, збірний образ російських міст. Гоголь пише, що від цього міста до столиці "хоч три роки скакай" - не доїдеш. Але від цього ми не починаємо сприймати місто в п'єсі як окремий острівець пороку. Ні, Н. В.Гоголь робить усе для того, щоб читач зрозумів, що ніде немає такого місця, де життя протікало б за іншими законами. І доказ тому- "ревізор", що приїхав з Петербурга. Звичайно, могло трапитися й так, що ревізор не брав би хабара. Але немає сумнівів, якби таке й відбулося з ким-небудь із персонажів п'єси, він розцінив би цей випадок як своя особиста невдача, а зовсім не як перемогу закону. Всі чиновники в п'єсі знають, просто впевнені: їхньої норми й звичаї будуть близькі й зрозумілі іншим, як мова, на якому вони говорять. В "Театральному роз'їзді" сам Н. В.Гоголь писав, що, зобрази він місто інакше, читачі б подумали, що є інший, світлий мир, а цей -лише виключення. Ні, це не так, на жаль. Місто в "Ревізорі" вражає Своєю жахливістю. Перед нами з'являється картина роз'єднаності людей, їхньої віддаленості від справжнього сенсу життя, їхньої сліпоти, незнання щирого шляху. Люди втратили природну здатність думати, бачити, чути. Їхнє поводження визначене однією єдиною пристрастю здобувати: положення в суспільстві, чини на службі, багатство. Людина поступово втрачає свій людський вигляд. І така доля чекає всіх, хто. далекий від моральності, духовних цінностей. Смутно стає, коли думаєш про те, що всі чиновники в п'єсі однакові, що там немає жодного світлого образа. І все-таки в комедії є. позитивний герой. Цей герой - сміх, "той сміх, що весь излетает зі світлої природи людини... без проницающей сили якого дріб'язок і порожнеча життя не злякали б так людини".
Богоугодними закладами в місті керує Земляника. Люди в нього мруть "як мухи", але це його анітрошки не бентежить, тому що "людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає". Суд очолює Ляпкин-Тяпкин, людина, "прочитавший п'ять або шість книг". У поліції процвітають пияцтво, брутальність. У в'язницях людей морять голодом. Поліцейський Держиморда без усякої зніяковілості заходить у крамниці купців як у свою комору. Поштмейстер Шпекин із цікавості розкриває чужі листи... Всіх чиновників у місті поєднує одне: кожний з них розглядає свою державну посаду як відмінний засіб жити без клопоту, не затрачаючи ніяких зусиль. Поняття суспільного блага в місті не існує, усюди діються бешкетування й процвітає несправедливість. Дивно, але ніхто навіть і не прагне сховати своє злочинне відношення до своїх обов'язків, власні ледарство й неробство. Хабарництво ж взагалі вважається нормальною справою, навіть, скоріше, всі чиновники порахували б ненормальним, з'явися раптом людин, що вважає хабарничати досить ганебним заняттям. Не випадково всі чиновники в глибині душі впевнені, що не скривдять ревізора, коли йдуть до нього з підношеннями. "Та й дивно говорити. Ні людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів", - зі знанням справи говорить Городничий.
Місто в п'єсі зображений за до достатку побутових подробиць у ремарках, але, насамперед, звичайно, очами самих хазяїв міста. А тому ми знаємо й про реальні вулиці, на яких "шинок, нечистота", і про гусаків, яких розвели в приймальні суду. Не намагаються чиновники нічого змінити й перед приїздом ревізора: досить тільки прикрасити місто і його присутственние місця, поставити солом'яну віху біля сміттєвого смітника, щоб було схоже на "планування", так надягти чисті ковпаки на нещасні хворих
У своїй п'єсі Н. В.Гоголь створює воістину новаторську ситуацію: роздира_ внутрішніми протиріччями, місто стає єдиним організмом завдяки загальній кризі. Смутно тільки, що загальне лихо - це приїзд ревізора. Місто поєднує почуття страху, саме страх робить міських чиновників чи ледве не братами
Деякі дослідники творчості Н. В.Гоголя вважають, що місто в "Ревізорі" - алегоричне зображення Петербурга й що Гоголь лише по цензурних міркуваннях не міг сказати, що дія відбувається в північній столиці. На мій погляд, це не зовсім так. Скоріше, можна сказати, що місто в п'єсі - це будь-яке російське місто, так сказати, збірний образ російських міст. Гоголь пише, що від цього міста до столиці "хоч три роки скакай" - не доїдеш. Але від цього ми не починаємо сприймати місто в п'єсі як окремий острівець пороку. Ні, Н. В.Гоголь робить усе для того, щоб читач зрозумів, що ніде немає такого місця, де життя протікало б за іншими законами. І доказ тому- "ревізор", що приїхав з Петербурга. Звичайно, могло трапитися й так, що ревізор не брав би хабара. Але немає сумнівів, якби таке й відбулося з ким-небудь із персонажів п'єси, він розцінив би цей випадок як своя особиста невдача, а зовсім не як перемогу закону. Всі чиновники в п'єсі знають, просто впевнені: їхньої норми й звичаї будуть близькі й зрозумілі іншим, як мова, на якому вони говорять. В "Театральному роз'їзді" сам Н. В.Гоголь писав, що, зобрази він місто інакше, читачі б подумали, що є інший, світлий мир, а цей -лише виключення. Ні, це не так, на жаль. Місто в "Ревізорі" вражає Своєю жахливістю. Перед нами з'являється картина роз'єднаності людей, їхньої віддаленості від справжнього сенсу життя, їхньої сліпоти, незнання щирого шляху. Люди втратили природну здатність думати, бачити, чути. Їхнє поводження визначене однією єдиною пристрастю здобувати: положення в суспільстві, чини на службі, багатство. Людина поступово втрачає свій людський вигляд. І така доля чекає всіх, хто. далекий від моральності, духовних цінностей. Смутно стає, коли думаєш про те, що всі чиновники в п'єсі однакові, що там немає жодного світлого образа. І все-таки в комедії є. позитивний герой. Цей герой - сміх, "той сміх, що весь излетает зі світлої природи людини... без проницающей сили якого дріб'язок і порожнеча життя не злякали б так людини".