Окружающий пейзаж подчеркивает тревожное настроение беглецов. Действие картины происходит на фоне утренней зари, на переднем плане угрожающе темнеет болото, за густыми ветвями деревьев-великанов едва проглядывает серо-лиловое небо. Дремучий лес выглядит зловеще. Огромные деревья, поросшие мхом, встают непроходимой стеной, однако перед добрыми персонажами сказки они словно расступаются уйти от погони.
Оживление в мрачный пейзаж вносят цветущая яблоня и болотные кувшинки. Появление яблони вблизи лесного болота кажется необычным и настораживающим. Однако эта деталь имеет большое значение. Она переносит зрителя к самому началу сказочного повествования. Ведь именно с яблони, приносившей золотые яблоки, началась вся история.
Цветущая яблонька символизирует также начало новой жизни и любви, она вселяет в зрителя надежду, что все завершится благополучно. Серебристо-белые цветы дерева перекликаются с нарядом Елены и связывают в единое целое всю цветовую гамму картины. Полотно наполнено таинственным мерцанием, вызывающим ощущение прикосновения к чуду.
Васнецов в очередной раз доказал, что является непревзойденным мастером исторической и фольклорной живописи. Описать происходящее на картине можно строчкой из русской народной сказки: «Помчался серый волк с Иваном Царевичем, с Еленой Прекрасной обратной дорогой – синие леса мимо глаз пропускает, реки, озера хвостом заметает…».
Художник расположил персонажи по диагонали, благодаря чему создается ощущение движения.
Картина выполнена в контрастных тонах, подчеркивающих извечную борьбу добра со злом. Темные краски, в которых изображен лес, символизируют злые силы, тревогу и опасность. Яркие цвета, доминирующие в облике главных персонажей, подчеркивают их принадлежность ко всему доброму и светлому.
Сказочное живописное полотно о Елене Прекрасной и Царевиче погружает зрителя в мир русского фольклора поверить в торжество добра над злом. В настоящее время картина находится в коллекции Государственной Третьяковской галереи.
Нрі Марі Бейль, більш відомий як Фредерік Стендаль, написав повчальний, дивовижний за змістом та обсягом думки роман "Червоне і Чорне", датований 1830 р. Повернувшись у Париж 1821 року, Фредерік Стендаль став свідком кримінальної справи Антуана Берте, якого 1827 року було засуджено на смерть. Його історію автор взяв за основу сюжету свого роману. Антуан Берте, син коваля, гувернер, стріляє у матір своїх учнів, у свою коханку. У романі, де головним героєм став Жульєн Сорель, чітко відбито цю подію. З перших сторінок роману ми ще не уявляємо про що саме йдеться. Прочитавши дал гаємо життя селянина, теслі, батька Жульєна. Ось на сторінках роману з'являється і герой роману "Червоне і Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнішність: "То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев'ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу... Гнучка і струнка постать свідчила скоріше про спритність, ніж про силу". На початку роману це скромний юнак, більше схожий на дівчину, що терпить бійки, із слізьми переляку на очах. Більш за все він переймається своєю гордістю. Сидячи за книжками, за що діставав по потилиці, Жульєн намагається пізнати самого себе і довкілля. В дитинстві він мав мрію стати військовим, повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак розмірковує про те, скільки зараз заробляє священик, скільки генерал. Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричі більше, ніж генерал. "Треба стати священиком", - вирішує Жульєн. З цього епізоду ми розуміємо, що його спонукає не поклик душі, а цинічний розрахунок. Усього в житті він досягав завдячуючи своєму власному талантові. У будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн намагається більш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг і знатних осіб, він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами містечка Вер'єр, матері своїх учнів, - пані де Реналь. Саме зараз він робить собі кар'єру, адже він знає латину, Біблію... За нього вже змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж він залишиться служити? Гувернером чиїх дітей він буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою чергу зустрічається з пані де Реналь, отримує від неї локон волосся "на згадку про себе". Отримавши гарну характеристику з боку свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії. Складає вдало іспит перед батьком Піраром гаючи в семінарії ненажерливість своїх "однодумців", він помічає, що користується презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвідом, Жульєн робить висновок, що суспільство побудоване на брехні, а у пошані злодюжки, яких не спіймали на місці злочину. Після семінарії Жульєн дістає щасливу можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він значно встигає у справах, спілкується з аристократами, здобуває пошану, але лишається сином теслі. Йдеться у цій частині не лише про справи. У пана де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, та підкоряє серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркіза - серце, котре не зміг завоювати жоден юнак з її кола. Сорель її анітрохи не любить, ним керує почуття честолюбства. Трохи пізніше він погоджується розбагатіти за рахунок красивої і розумної дівчини з вищого світу Матильди де Ла-Моль. Жульєн відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа (бо щиро нехтує ними), тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди. Після пострілу та примирення з пані де Реналь він обирає смерть на ешафоті, бо піклується про свою гордість, виконує обов'язки перед самим собою. Нехтує до від Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафоті під гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стріляв у ідеал краси, у ту, кого він справді кохав. Надмірне честолюбство Сореля відіграло свою роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає егоїзму. Саме егоїзм, надмірне честолюбство призвели до душевного страждання душі Жульєна Сореля та до страждання його оточення.
Оживление в мрачный пейзаж вносят цветущая яблоня и болотные кувшинки. Появление яблони вблизи лесного болота кажется необычным и настораживающим. Однако эта деталь имеет большое значение. Она переносит зрителя к самому началу сказочного повествования. Ведь именно с яблони, приносившей золотые яблоки, началась вся история.
Цветущая яблонька символизирует также начало новой жизни и любви, она вселяет в зрителя надежду, что все завершится благополучно. Серебристо-белые цветы дерева перекликаются с нарядом Елены и связывают в единое целое всю цветовую гамму картины. Полотно наполнено таинственным мерцанием, вызывающим ощущение прикосновения к чуду.
Васнецов в очередной раз доказал, что является непревзойденным мастером исторической и фольклорной живописи. Описать происходящее на картине можно строчкой из русской народной сказки: «Помчался серый волк с Иваном Царевичем, с Еленой Прекрасной обратной дорогой – синие леса мимо глаз пропускает, реки, озера хвостом заметает…».
Художник расположил персонажи по диагонали, благодаря чему создается ощущение движения.
Картина выполнена в контрастных тонах, подчеркивающих извечную борьбу добра со злом. Темные краски, в которых изображен лес, символизируют злые силы, тревогу и опасность. Яркие цвета, доминирующие в облике главных персонажей, подчеркивают их принадлежность ко всему доброму и светлому.
Сказочное живописное полотно о Елене Прекрасной и Царевиче погружает зрителя в мир русского фольклора поверить в торжество добра над злом. В настоящее время картина находится в коллекции Государственной Третьяковской галереи.
З перших сторінок роману ми ще не уявляємо про що саме йдеться. Прочитавши дал гаємо життя селянина, теслі, батька Жульєна. Ось на сторінках роману з'являється і герой роману "Червоне і Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнішність: "То був тендітний, невисокий на зріст юнак вісімнадцяти чи дев'ятнадцяти років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу... Гнучка і струнка постать свідчила скоріше про спритність, ніж про силу". На початку роману це скромний юнак, більше схожий на дівчину, що терпить бійки, із слізьми переляку на очах. Більш за все він переймається своєю гордістю. Сидячи за книжками, за що діставав по потилиці, Жульєн намагається пізнати самого себе і довкілля. В дитинстві він мав мрію стати військовим, повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак розмірковує про те, скільки зараз заробляє священик, скільки генерал. Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричі більше, ніж генерал. "Треба стати священиком", - вирішує Жульєн. З цього епізоду ми розуміємо, що його спонукає не поклик душі, а цинічний розрахунок. Усього в житті він досягав завдячуючи своєму власному талантові.
У будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн намагається більш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг і знатних осіб, він починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами містечка Вер'єр, матері своїх учнів, - пані де Реналь. Саме зараз він робить собі кар'єру, адже він знає латину, Біблію... За нього вже змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж він залишиться служити? Гувернером чиїх дітей він буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою чергу зустрічається з пані де Реналь, отримує від неї локон волосся "на згадку про себе".
Отримавши гарну характеристику з боку свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовній семінарії. Складає вдало іспит перед батьком Піраром гаючи в семінарії ненажерливість своїх "однодумців", він помічає, що користується презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвідом, Жульєн робить висновок, що суспільство побудоване на брехні, а у пошані злодюжки, яких не спіймали на місці злочину.
Після семінарії Жульєн дістає щасливу можливість служити секретарем у маркіза де Ла-Моля. Тут він значно встигає у справах, спілкується з аристократами, здобуває пошану, але лишається сином теслі. Йдеться у цій частині не лише про справи. У пана де Ла-Моля є діти, з якими Сорель товаришує, та підкоряє серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркіза - серце, котре не зміг завоювати жоден юнак з її кола. Сорель її анітрохи не любить, ним керує почуття честолюбства. Трохи пізніше він погоджується розбагатіти за рахунок красивої і розумної дівчини з вищого світу Матильди де Ла-Моль. Жульєн відмовляється від чину гусарського поручика, імені аристократа (бо щиро нехтує ними), тому що в ньому перемагає ідеал чистоти, розуму, правди.
Після пострілу та примирення з пані де Реналь він обирає смерть на ешафоті, бо піклується про свою гордість, виконує обов'язки перед самим собою. Нехтує до від Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафоті під гільйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стріляв у ідеал краси, у ту, кого він справді кохав.
Надмірне честолюбство Сореля відіграло свою роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає егоїзму. Саме егоїзм, надмірне честолюбство призвели до душевного страждання душі Жульєна Сореля та до страждання його оточення.