Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Генеральное сражение Отечественной войны 1812 г. состоялось 26 августа (7 сентября) при с. Бородино близ г. Можайска в 124 км от первопрестольной русской столицы Москвы. Во французской историографии и мемуаристике сражение называется Битвой на Москве-реке.
Принимая решение на битву, русский главнокомандующий генерал от инфантерии светлейший князь М.И. Голенищев-Кутузов исходил из требований императора Александра I, настроения армии, жаждавшей дать неприятелю бой, и понимания того, что Москву отдавать французам без сражения никак нельзя.
Положение русских войск перед Бородинским сражением
Главная русская армия (соединенные 1-я и 2-я Западные армии генералов от инфантерии М.Б. Барклая де Толли и П.И. Багратиона) насчитывали в своем составе около 150 тыс. человек: 113–114 тыс. регулярных войск, около 8 тыс. казаков и другой иррегулярной конницы, 28 тыс. ратников преимущественно Московского и Смоленского ополчений при 624 орудиях полевой артиллерии. В состав регулярных войск входило 14,6 тыс. новобранцев только начальную воинскую подготовку.
«Великая армия» императора в день сражения насчитывала около 135 тыс. человек (согласно проведенной перекличке) при 587 орудиях полевой артиллерии. Численность сторон в день сражения по сей день вызывает дискуссии.После вторжения Наполеона в Россию в июне 1812 г. противостоявшие ему русские войска постоянно отступали в сторону Москвы, избегая генерального сражения. В августе 1812 г. российский император Александр I сместил с поста главнокомандующего Михаила Барклая-де-Толли и назначил на его место Михаила Кутузова, потребовав от последнего не допустить взятия французами Москвы.
3 сентября русская армия расположилась у Бородина в 125 км от Москвы и успела построить полевые укрепления. Наступление французов задержал бой у Шевардинского редута 5 сентября.
Итоги битвы
Русская армия потеряла, по разным оценкам, от 40 до 50 тыс. человек убитыми, ранеными и пропавшими без вести; потери французов, по разным оценкам, составили от 30 до 50 тыс. солдат и офицеров.
О результатах Бородинского сражения Кутузов доложил императору: "Баталия, 26-го числа бывшая, была самая кровопролитнейшая из всех тех, которые в новейших временах известны. Место баталии нами одержано совершенно, и неприятель ретировался тогда в ту позицию, в которую пришел нас атаковать".
После сражения под Малоярославцем Наполеон принял решение отступать через Смоленск. В результате холодов, нехватки продовольствия, действий отрядов русских партизан и боев под Красным и на Березине "Великая армия" Наполеона была практически уничтожена - из полумиллиона человек, вторгшихся в Россию в июне, лишь 10 тыс. удалось покинуть ее территорию в декабре.
21 декабря 1812 г. Кутузов в приказе по армии поздравил войска с изгнанием врага из России и призвал их "довершить поражение неприятеля на собственных полях его".
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Объяснение:
Объяснение:
Генеральное сражение Отечественной войны 1812 г. состоялось 26 августа (7 сентября) при с. Бородино близ г. Можайска в 124 км от первопрестольной русской столицы Москвы. Во французской историографии и мемуаристике сражение называется Битвой на Москве-реке.
Принимая решение на битву, русский главнокомандующий генерал от инфантерии светлейший князь М.И. Голенищев-Кутузов исходил из требований императора Александра I, настроения армии, жаждавшей дать неприятелю бой, и понимания того, что Москву отдавать французам без сражения никак нельзя.
Положение русских войск перед Бородинским сражением
Главная русская армия (соединенные 1-я и 2-я Западные армии генералов от инфантерии М.Б. Барклая де Толли и П.И. Багратиона) насчитывали в своем составе около 150 тыс. человек: 113–114 тыс. регулярных войск, около 8 тыс. казаков и другой иррегулярной конницы, 28 тыс. ратников преимущественно Московского и Смоленского ополчений при 624 орудиях полевой артиллерии. В состав регулярных войск входило 14,6 тыс. новобранцев только начальную воинскую подготовку.
«Великая армия» императора в день сражения насчитывала около 135 тыс. человек (согласно проведенной перекличке) при 587 орудиях полевой артиллерии. Численность сторон в день сражения по сей день вызывает дискуссии.После вторжения Наполеона в Россию в июне 1812 г. противостоявшие ему русские войска постоянно отступали в сторону Москвы, избегая генерального сражения. В августе 1812 г. российский император Александр I сместил с поста главнокомандующего Михаила Барклая-де-Толли и назначил на его место Михаила Кутузова, потребовав от последнего не допустить взятия французами Москвы.
3 сентября русская армия расположилась у Бородина в 125 км от Москвы и успела построить полевые укрепления. Наступление французов задержал бой у Шевардинского редута 5 сентября.
Итоги битвы
Русская армия потеряла, по разным оценкам, от 40 до 50 тыс. человек убитыми, ранеными и пропавшими без вести; потери французов, по разным оценкам, составили от 30 до 50 тыс. солдат и офицеров.
О результатах Бородинского сражения Кутузов доложил императору: "Баталия, 26-го числа бывшая, была самая кровопролитнейшая из всех тех, которые в новейших временах известны. Место баталии нами одержано совершенно, и неприятель ретировался тогда в ту позицию, в которую пришел нас атаковать".
После сражения под Малоярославцем Наполеон принял решение отступать через Смоленск. В результате холодов, нехватки продовольствия, действий отрядов русских партизан и боев под Красным и на Березине "Великая армия" Наполеона была практически уничтожена - из полумиллиона человек, вторгшихся в Россию в июне, лишь 10 тыс. удалось покинуть ее территорию в декабре.
21 декабря 1812 г. Кутузов в приказе по армии поздравил войска с изгнанием врага из России и призвал их "довершить поражение неприятеля на собственных полях его".