Во многих произведениях астафьева и распутина главными героями являются дети. примечательно, что рассказы этих писателей во многом автобиографичны, но их главный герой – обобщенный образ, общие черты характера и жизни многих мальчишек. так, в рассказе в. астафьева «конь с розовой гривой» герой сталкивается с непростой ситуацией. он вместе с соседскими пошел за земляникой. витька знал, что эту ягоду его бабушка, у которой он жил, пойдет продавать в город. мальчик, в отличие от левонтьевских шалопаев, старательно собирал землянику в туесок. а его друзья, поссорившись из-за нее, съели весь собранный урожай. но саньке, младшему и самому злому из всех соседских детей, и этого показалось мало. он стал подначивать витьку, чтобы тот отдал все собранные ягоды на общее «съедение». добродушный и наивный герой поддался на злую хитрость. но потом он совершил еще большую глупость – набил туесок травой и только верх забросал ягодой, для вида. и такую корзинку витька отдал бабушке. мальчика сильно мучила совесть. ему было плохо от того, что бабушка не подозревала об обмане, хвалила его и обещала из города пряник. жизнь стала витьке не в радость. все изменилось вокруг: он уже не мог играть, как и прежде, беззаботно и весело. сознание своей вины тяготило его. и еще хуже стало герою, когда бабушка вернулась из города. она, конечно, обнаружила обман внука. но, хуже того, витька и ее поставил в неловкое положение. катерина петровна всем рассказывала, как она продавала туесок ягод какой-то городской , и там обнаружился обман. стыду и вине витьки не было предела. он был готов умереть, провалиться сквозь землю, только бы бабушка его простила. витька пошел просить прощения, но от слез не мог вымолвить и двух слов. любящая бабушка простила внука и даже отдала ему заготовленный пряник – коня с розовой гривой. но этот нравственный урок герой запомнил на всю жизнь. герой рассказа в. распутина «уроки французского» тоже выносит свой нравственный урок, делает свой нравственный выбор. он уезжает из родной деревни, от мамы, чтобы продолжать учебу. время, в которое происходит действие рассказа, было тяжелым, послевоенным. в деревне стоял голод, царила нищета. что могла мать героя собрать своему сыну, чем «подкормить» его? она присылала с дядей ваней, деревенским шофером, мешок картошки, - все, что могла. но и эту малость мальчик не получал сполна – ее воровали хозяева, у которых герой жил на квартире. герой пишет, что он постоянно хотел есть. даже во сне он чувствовал голодные спазмы желудка. ради еды мальчик стал играть на деньги. он сделался виртуозом игры «в чику», но выигрывал только рубль и ни копейкой больше – на молоко. вскоре героя начали избивать более взрослые мальчишки – слишком хорошо он играл: «нос вспух и раздулся, под левым глазом синяк, а ниже его, на щеке, изгибается жирная кровавая ссадина». но в школу герой продолжал ходить даже в таком виде. есть ему хотелось все больше и больше. посылок из дома герой больше не получал – и он опять пошел играть. и опять его стали избивать. тогда лидия михайловна, учительница французского языка, решила ему – она прислала мальчику посылку, якобы пришедшую из дома. но герой сразу догадался, от кого была такая «роскошь». и никакими уговорами не могла учительница убедить мальчика принять этот подарок – ему не позволяли гордость и чувство собственного достоинства. в итоге лидия михайловна вынуждена была уехать к себе на родину: ее застали во время игры на деньги с героем рассказа. и никто не захотел понять, что это была еще одна «хитрость», чтобы спасти ученика от голодной смерти. но эту женщину герой также помнил до конца своей жизни, ведь она стала его ангелом-спасителем. юные герои рассказов астафьева и распутина совершают свой нравственный выбор. и всегда он получается в пользу добра, света, моральных принципов. и мы, читая рассказы, берем пример и учимся у этих мальчишек стойкости, душевной чистоте, доброте, мудрости.
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів. Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини життя перших поселенців і принижене становище корінних народів. Головною пам’яткою самобутній індіанській культурі стала його поема «Пісня про Гайавату», написана на основі давніх легенд і переказів.
Літературознавча довідка
Поема — великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений народною фантазією. Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся — донька нічних світил, а батько — Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій. Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези — група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
Объяснение: