П’єса «Ляльковий дім» є одним з найкращих творів норвезького драматурга Генріка Ібсена. Цей твір здійняв у суспільстві неабиякий резонанс, адже він був одним із перших представників «нової драми». П’єса не підпорядковувалася вже давно звичним канонам драматичних творів, у ній з’явилися модерністські ознаки, що передбачали можливість декількох варіантів трактування змісту. У центрі твору — образ головної героїні, привітної та веселої жінки на ім’я Нора Хельмер. Усі події відбуваються в домі Хельмерів і розкривають певні грані подружнього життя героїв. Нора віддавала всю себе своєму чоловікові, йшла на самопожертви та вирішилась на обман для того, щоб зберегти його самоповагу та гідність, а Торвальд сприймав шлюб насамперед як можливість виглядати кращим у очах суспільства, його цілком влаштовували самообман та фальш. На мою думку, ми не маємо права звинувачувати Нору, адже вона прийняла рішення бути людиною, розібратися в собі та нарешті розірвати фальшиві стосунки, що стримували її все життя. Героїня сама розуміє, що вона була лише лялькою: спочатку в руках батька, потім — Торвальда. Але, незважаючи на це, ця тендітна жінка змогла врятувати чоловіка та винести сім’ю на своїх плечах. Нора — це унікальна жінка, адже вона змогла відважитись на пошуки власного я, відстояти свою гідність та заявити суспільству, що його правила є меншою мірою не досконалими.
На Алтае, в устье реки Ини, жил богатырь Сартакпай. Коса у него до земли, брови — точно густой кустарник. Мускулы твердые, как нарост на березе, хоть чашки из них режь.
Когда он охотился, еще ни одной птице не доводилось над его головой пролететь. Он стрелял без промаха.
Быстро бегущих оленей, осторожную кабаргу бил метко. На медведя, на барса он ходил один, крепко держа в руке свою трехпудовую пику с девятигранным наконечником.
Не пустовали его охотничьи мешки-арчимаки, к седлу всегда была приторочена свежая дичь.
Сын Сартакпая, Адучи-мерген, издалека услыхав мерный топот черного иноходца, выбегал встречать отца.
Сноха Оймок готовила старику восемнадцать разных кушаний из дичи, девять вкусных напитков из молока.
Но не был счастлив, не был весел прославленный богатырь Сартакпай. Днем и ночью слышал он плач зажатых камнями алтайских рек. Напрасно бросались они с камня на камень. Не под силу было им одолеть твердые горные кряжи. Брызги воды висели на камнях, как слезы. Горько было Сартакпаю смотреть на слезы алтайских рек, устал он слушать их немолчный стон. И задумал старик пробить алтайским водам дорогу к Ледовитому океану.
Позвал он своего сына:
— Ты, Адучи-мерген сынок, иди к Белухе-горе, поищи пути-дороги для Катуни-реки. Сам я отправлюсь на восток к озеру Улукёль.
Приехал Сартакпай к озеру, спешился, коня в траву пустил, сам на левое колено пал, указательным пальцем правой руки тронул берег Улукёля, и следом за его пальцем потекла река Чулышман. С веселой песней побежали к Чулышману все попутные ручейки и речки, все звонкие ключи и неслышные подземные воды.
П’єса «Ляльковий дім» є одним з найкращих творів норвезького драматурга Генріка Ібсена. Цей твір здійняв у суспільстві неабиякий резонанс, адже він був одним із перших представників «нової драми». П’єса не підпорядковувалася вже давно звичним канонам драматичних творів, у ній з’явилися модерністські ознаки, що передбачали можливість декількох варіантів трактування змісту. У центрі твору — образ головної героїні, привітної та веселої жінки на ім’я Нора Хельмер. Усі події відбуваються в домі Хельмерів і розкривають певні грані подружнього життя героїв. Нора віддавала всю себе своєму чоловікові, йшла на самопожертви та вирішилась на обман для того, щоб зберегти його самоповагу та гідність, а Торвальд сприймав шлюб насамперед як можливість виглядати кращим у очах суспільства, його цілком влаштовували самообман та фальш. На мою думку, ми не маємо права звинувачувати Нору, адже вона прийняла рішення бути людиною, розібратися в собі та нарешті розірвати фальшиві стосунки, що стримували її все життя. Героїня сама розуміє, що вона була лише лялькою: спочатку в руках батька, потім — Торвальда. Але, незважаючи на це, ця тендітна жінка змогла врятувати чоловіка та винести сім’ю на своїх плечах. Нора — це унікальна жінка, адже вона змогла відважитись на пошуки власного я, відстояти свою гідність та заявити суспільству, що його правила є меншою мірою не досконалими.
Объяснение:
Объяснение:
На Алтае, в устье реки Ини, жил богатырь Сартакпай. Коса у него до земли, брови — точно густой кустарник. Мускулы твердые, как нарост на березе, хоть чашки из них режь.
Когда он охотился, еще ни одной птице не доводилось над его головой пролететь. Он стрелял без промаха.
Быстро бегущих оленей, осторожную кабаргу бил метко. На медведя, на барса он ходил один, крепко держа в руке свою трехпудовую пику с девятигранным наконечником.
Не пустовали его охотничьи мешки-арчимаки, к седлу всегда была приторочена свежая дичь.
Сын Сартакпая, Адучи-мерген, издалека услыхав мерный топот черного иноходца, выбегал встречать отца.
Сноха Оймок готовила старику восемнадцать разных кушаний из дичи, девять вкусных напитков из молока.
Но не был счастлив, не был весел прославленный богатырь Сартакпай. Днем и ночью слышал он плач зажатых камнями алтайских рек. Напрасно бросались они с камня на камень. Не под силу было им одолеть твердые горные кряжи. Брызги воды висели на камнях, как слезы. Горько было Сартакпаю смотреть на слезы алтайских рек, устал он слушать их немолчный стон. И задумал старик пробить алтайским водам дорогу к Ледовитому океану.
Позвал он своего сына:
— Ты, Адучи-мерген сынок, иди к Белухе-горе, поищи пути-дороги для Катуни-реки. Сам я отправлюсь на восток к озеру Улукёль.
Приехал Сартакпай к озеру, спешился, коня в траву пустил, сам на левое колено пал, указательным пальцем правой руки тронул берег Улукёля, и следом за его пальцем потекла река Чулышман. С веселой песней побежали к Чулышману все попутные ручейки и речки, все звонкие ключи и неслышные подземные воды.