Он не настаивал. "Ну, что соседки? Что Татьяна? Что Ольга резвая твоя?" - Налей еще мне полстакана... Довольно, милый... Вся семья Здорова; кланяться велели. Ах, милый, как похорошели У Ольги плечи, что за грудь! Что за душа!...Когда-нибудь Заедем к ним; ты их обяжешь; А то, мой друг, суди ты сам: Два раза заглянул, а там Уж к ним и носу не покажешь. Да вот... какой же я болван! Ты к ним на той неделе зван. XLIX "Я?" - Да, Татьяны именины В субботу. Оленька и мать Велели звать, и нет причины Тебе на зов не приезжать. - "Но куча будет там народу И всякого такого сброду..." - И, никого, уверен я! Кто будет там? своя семья. Поедем, сделай одолженье! Ну, что ж? - "Согласен". - Как ты мил! - При сих словах он осушил Стакан, соседке приношенье, Потом разговорился вновь Про Ольгу: такова любовь!" (с) Если это называется "настаивал", то извольте - он настаивал потому, что Ларины знали о их дружбе и, если бы Онегин не приехал, Ленского бы замучали вопросами и упреками, что он того не уговорил... Его, надо пологать, часто третировали на этот счет, ибо в деревне скучно...
Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся.
Батько Лукаша Олексій Якович був зі старої козацької родини. Історія згадувала запорозького козака Федченка, переселеного після зруйнування Січі до Кролевця.
Мати Василина (Васса) Іванівна Оникієнко – з шляхетсько-козацького роду, онука дяка, була надомницею-ткалею, виховувала п’ятьох дітей. Їй теж ніколи було бавитися з малим. Миколу врятував від німоти дядько Дмитро Оникієнко, який щодня читав дитині книжечки, розмовляв, бо вважав, що з такими розумними очима не можна бути німим.
У 1920-х роках багатодітна родина Лукашів як і безліч інших селянських сімей підрадянського Полісся була пограбована в ході "розкуркулення", Лукашів викидають з власної хати. Від пережитих потрясінь майбутній геній українського мовознавства до 4-х років не може говорити..
Однак Лукаші змогли пережити колективізацію та Голодомор, а Микола вдало закінчує середню школу, під час навчання в якій пише перші поезії, чимало з яких присвячує своєму першому захопленню - однокласниці Валентині Зелiнськiй.
1937 року Микола Лукаш вступає на історичний факультет Київського національного університету.
"Ну, что соседки? Что Татьяна?
Что Ольга резвая твоя?"
- Налей еще мне полстакана...
Довольно, милый... Вся семья
Здорова; кланяться велели.
Ах, милый, как похорошели
У Ольги плечи, что за грудь!
Что за душа!...Когда-нибудь
Заедем к ним; ты их обяжешь;
А то, мой друг, суди ты сам:
Два раза заглянул, а там
Уж к ним и носу не покажешь.
Да вот... какой же я болван!
Ты к ним на той неделе зван.
XLIX
"Я?" - Да, Татьяны именины
В субботу. Оленька и мать
Велели звать, и нет причины
Тебе на зов не приезжать. -
"Но куча будет там народу
И всякого такого сброду..."
- И, никого, уверен я!
Кто будет там? своя семья.
Поедем, сделай одолженье!
Ну, что ж? - "Согласен". - Как ты мил! -
При сих словах он осушил
Стакан, соседке приношенье,
Потом разговорился вновь
Про Ольгу: такова любовь!" (с)
Если это называется "настаивал", то извольте - он настаивал потому, что Ларины знали о их дружбе и, если бы Онегин не приехал, Ленского бы замучали вопросами и упреками, что он того не уговорил... Его, надо пологать, часто третировали на этот счет, ибо в деревне скучно...
Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся.
Батько Лукаша Олексій Якович був зі старої козацької родини. Історія згадувала запорозького козака Федченка, переселеного після зруйнування Січі до Кролевця.
Мати Василина (Васса) Іванівна Оникієнко – з шляхетсько-козацького роду, онука дяка, була надомницею-ткалею, виховувала п’ятьох дітей. Їй теж ніколи було бавитися з малим. Миколу врятував від німоти дядько Дмитро Оникієнко, який щодня читав дитині книжечки, розмовляв, бо вважав, що з такими розумними очима не можна бути німим.
У 1920-х роках багатодітна родина Лукашів як і безліч інших селянських сімей підрадянського Полісся була пограбована в ході "розкуркулення", Лукашів викидають з власної хати. Від пережитих потрясінь майбутній геній українського мовознавства до 4-х років не може говорити..
Однак Лукаші змогли пережити колективізацію та Голодомор, а Микола вдало закінчує середню школу, під час навчання в якій пише перші поезії, чимало з яких присвячує своєму першому захопленню - однокласниці Валентині Зелiнськiй.
1937 року Микола Лукаш вступає на історичний факультет Київського національного університету.
Найвідоміші переклади: «Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо, «Мадам Боварі» Флобера, «Дон Кіхот» Сервантеса, лірика Шіллера тощо.
Помер: 29 серпня 1988 року