От
Буду очень благодарна!
Повесть Булгакова "Собачье сердце". Сочинение- рассуждение : Почему повесть, написанная в 1925 г., была опубликована в России лишь в 1987году? Что было такого в этой повести, что не понравилось правительству Советского Союза?
Передо мной картина Н. Крымова “Зимний вечер“. Разглядываю её, и всё изображённое на ней кажется мне знакомым. На большей части картины художник изобразил снег. Пушистый, густой, снег лежит везде: на земле, на крышах домов, он почти скрывает под собой небольшие кустики и бурьян на переднем плане. Мне кажется, что Н. П.Крымову важно было подчеркнуть обилие снега, потому что именно снег – это главная примета русской зимы. Художник изобразил зимний вечер на своей картине. На закате снежное пространство уже не блестит, краски приглушены. Солнце скрывается за горизонтом, его последние лучи меняют цвет снега. В тени он синеватый, и его хорошо видно, какой он глубокий и пышный. Там, куда ещё достают солнечные лучи, снег выглядит розоватым. Тропинки, протоптанные в снегу, заметны издали. Их глубина показывает нам, что зима уже вступила в свои права, снег до этого шёл уже довольно долго. В центральной части полотна мы видим картину, привычную для деревенской жизни: люди возвращаются домой, стараясь успеть зайти в жилища до темноты. По узкой тропинке двое взрослых идут с ребёнком в деревню, чуть сзади в том же направлении движется ещё один человек. По дороге в деревню едут двое запряжённых лошадьми саней, на которых нагружены большие копны сена, лошадьми управляет возчик. Фигуры людей не прорисованы чётко, они маленькие и почти бесформенные, потому что люди одеты по-зимнему и расположены не на переднем плане. На границе вечернего света и тени сидят чёрные птицы. Они не летают, наверное, в такой холод, берегут силы. Я хорошо представляю их редкие крики, в зимней тишине они бывают далеко слышны.
Источник: https://uchim.org/sochineniya/po-kartine-krymova-zimnij-vecher
Державець повинен навіювати страх таким чи ном, щоб коли й не заслужити любові, то уникнути ненависті, бо цілком можливо страхати і водночас не стати ненависним. Він завжди цього доб'ється, якщо не займе ні майна громадян і підданців, ні дружин їхніх. Коли до ведеться все-таки пролити чиюсь кров, це треба робити, маючи для цього достатнє виправдання і явну причину, але більше треба утримуватися від чужого маїїна, бо люди скорше забудуть батькову смерть, ніж утрату спадщини.
Володар— і це найголовніше-повинен уживатися зі своїми підданцями так, щоб його не змушували змінюватися ніякі випадкові обставини — не щасливі чи щасливі. Адже коли така необхідність настане в дні невдач, то зло вже буде невчасне, а добро твоє ви явиться марним, бо його вважатимуть зробленим як ви мушений захід, і не буде тобі за нього ніякої подяки.
Найгірше, чого Державець може чекати від ворожого йому народу, — це бути ним покинутим; а маючи ворогом знать, йому треба боятися не тільки того, що вона його кине, але й що вона виступить проти нього; можні далекоглядніші й хитріші, і тому завжди подумають про порятунок і намагаються запобігти ласки переможця. Нарешті, Державцеві доводиться завжди жити з тим самим народом, але він може цілком обійтися без одних і тих самих знатних, бо він вільний щодня давати або відбирати знатність, підносити знатних чи гнати їх геть. Щоб краще це пояснити, скажу, що про можних треба судити пере важно з двох ознак: або вони показують насправді, що всіляко пов'язують себе з твоєю долею, або ні.
Щодо розумових вправ, то Державець повинен читати історію й зосереджуватися в ній на діяннях великих мужів, розглядати їхні вчинки на війні, вивчати причини їхніх перемог і поразок, щоб не допуститися помилок одних і наслідувати приклад інших; найважливіше йому чинити, як уже чинив колись той або той видатний муж, який брав за взірець когось із славних і звеличених в історії, чиє життя і подвиги завжди були у нього перед очима.
Державець має бути настільки мудрий, щоб умів не дати себе зганьбити тими вадами, через які міг би втратити владу, і стерегтися, як може, перед інши ми; якщо ж він не в змозі цього зробити, то може дати собі волю без особливих вагань. Нарешті, хай він не бо їться стягнути на себе ганьбу за ті хиби, без яких важко врятувати державу; адже якщо вникнути як слід у все, то знайдеться щось, що здається чеснотою, але вірність їй була б загибеллю для Державця; знайдеться інше, що зда ється вадою, але, дотримуючись її, Державець прийде до безпеки й успіху.