Протягом усього розглядуваного періоду в Західній Європі основним жіночим одягом, як і раніше, була повної довжини кота. Поступово вона ставала вужчою у верхній частині і щільно облягала торс до лінії стегон. Вона набула грудного розрізу майже до пояса; розріз туго зашнуровувався. Рукав зберігався довгий і відносно вузький. Дедалі він звужувався. Для зручності в XIV ст. його почали розрізати донизу від ліктя і застібати на ряд ґудзиків. Біля кисті рукав часто закінчувався розтрубом, що спускався на кисть.Ще з XIII ст. почали збільшувати декольте коти, розширюючи його до плечей. У такому вигляді коту носили або як нижню сорочку з легкої тканини, тобто замість камизи, або як нижнє плаття. У бідному народному костюмі кота була спрощеною, коротшою, приблизно до кісточок ступень. Верхнє суцільнокроєне плаття, яке одягали поверх коти, було панівним типом звичайного жіночого вбрання аж до кінця XIV ст., коли починало поширюватись плаття відрізним ліфом. Протягом 300—400 років таке суцільнокроене плаття зазнавало значних змін, відповідно до згаданих уже тенденцій силуету жіночого костюма доби розвинутого феодалізму. У XII—XIII ст. звуження верхньої частини плаття досягалося переважно за рахунок щільно облягаючого крою (мал. 130 б). Крім того, для кращого облягання плаття почали розрізувати ззаду до попереку (а іноді й нижче) і туго зашнуровувати. Нерідко замість заднього розрізу робили бічні розрізи від пройми до стегна, а з кінця XIII ст.— і передній (грудний) розріз. Якщо тканина верхнього плаття була дуже тонка, неміцна і туго шнурувати її було неможливо, знатні модниці XIII ст. одягали під плаття шкіряний або з цупкої тканини шнурований корсаж з вставленими в нього пружними дощечками. Спідниця плаття ставала просторішою, особливо з XIII ст., коли в пеї почали вставляти бічні клинці. Такі клинці вшивали низько — від стегнової лінії, а весь торс до стегон залишався відносно обтягнутим, з подовженою талією (мал. 131 а, б). Спідниця, яка в XII ст. сягала землі, в кінці XIII ст. вже волочилася по ній і мала поки що помірний шлейф за рахунок збільшення довжини та ширини задньої пілки плаття. Коротші, ніж кота, верхні плаття (наприклад, до литок), характерні для попереднього періоду середньовіччя, почали носити рідше й переважно як теплі, підбиті хутром полісони (мал. 132 а). Рукава платтів цього періоду — різноманітні й досить вигадливі. Найпоширенішою формою став довгий дзвоникоподібний рукав, що своїм кутом майже сягав землі. Інколи він був такий довгий, що кінці його зав'язували вузлом (мал, 132 б). Часто дзвоникоподібне розширення починалося майже біля кінця вузького рукава або до кінця вузького рукава пришивали звисаючий до землі неширокий обшлаг (мал. 132 в). Від минулого періоду перейшли й розширені донизу розтрубом рукава на 3Д завдовжки. Нерідко рукав верхнього плаття залишався вузьким і довгим, як і рукав нижньої коти (мал. 131 б). Широких рукавів з розрізами для рук у центрі, що з'явилися в чоловічих костюмах, у жіночих платтях, як правило, не було. Декольте платтів XII—XIII ст. було ще невелике, округле і плечей не відкривало. Лише на кінець XIII ст. в костюмах знатних жінок воно починало помітно розширюватись. Підперізування верхніх платтів перестало бути обов'язковим і в колах знаті, і серед бюргерства, особливо в міру дедалі більшого звуження верхньої частини плаття, яке вже помітно окреслювало фігуру.
Антипыч, прежний хозяин Травки, очень любил людей и животных, а Травка чувствовала это. Когда Антипыча не стало, Травка искала его в других людях. Ей необходим был хозяин, который бы любил ее и заботился о ней. Травка, потерявшая хозяина и живущая в лесу, не могла выносить жалобного плача «сплетенных навеки деревьев» . Она почуяла человеческую беду и пришла детям на нашла Настю Митраше выбраться из болота. Ее погоня за зайцем привела волка к кусту можжевельника, где притаился юный охотник, мальчик не растерялся и застрелил волка. После того как Травка Митрашу, он в порыве благодарности назвал ее так как называл ее Антипыч и Травка признала в мальчике своего хозяина.
Верхнє суцільнокроєне плаття, яке одягали поверх коти, було панівним типом звичайного жіночого вбрання аж до кінця XIV ст., коли починало поширюватись плаття відрізним ліфом. Протягом 300—400 років таке суцільнокроене плаття зазнавало значних змін, відповідно до згаданих уже тенденцій силуету жіночого костюма доби розвинутого феодалізму. У XII—XIII ст. звуження верхньої частини плаття досягалося переважно за рахунок щільно облягаючого крою (мал. 130 б). Крім того, для кращого облягання плаття почали розрізувати ззаду до попереку (а іноді й нижче) і туго зашнуровувати. Нерідко замість заднього розрізу робили бічні розрізи від пройми до стегна, а з кінця XIII ст.— і передній (грудний) розріз. Якщо тканина верхнього плаття була дуже тонка, неміцна і туго шнурувати її було неможливо, знатні модниці XIII ст. одягали під плаття шкіряний або з цупкої тканини шнурований корсаж з вставленими в нього пружними дощечками. Спідниця плаття ставала просторішою, особливо з XIII ст., коли в пеї почали вставляти бічні клинці. Такі клинці вшивали низько — від стегнової лінії, а весь торс до стегон залишався відносно обтягнутим, з подовженою талією (мал. 131 а, б). Спідниця, яка в XII ст. сягала землі, в кінці XIII ст. вже волочилася по ній і мала поки що помірний шлейф за рахунок збільшення довжини та ширини задньої пілки плаття. Коротші, ніж кота, верхні плаття (наприклад, до литок), характерні для попереднього періоду середньовіччя, почали носити рідше й переважно як теплі, підбиті хутром полісони (мал. 132 а). Рукава платтів цього періоду — різноманітні й досить вигадливі. Найпоширенішою формою став довгий дзвоникоподібний рукав, що своїм кутом майже сягав землі. Інколи він був такий довгий, що кінці його зав'язували вузлом (мал, 132 б). Часто дзвоникоподібне розширення починалося майже біля кінця вузького рукава або до кінця вузького рукава пришивали звисаючий до землі неширокий обшлаг (мал. 132 в). Від минулого періоду перейшли й розширені донизу розтрубом рукава на 3Д завдовжки. Нерідко рукав верхнього плаття залишався вузьким і довгим, як і рукав нижньої коти (мал. 131 б). Широких рукавів з розрізами для рук у центрі, що з'явилися в чоловічих костюмах, у жіночих платтях, як правило, не було. Декольте платтів XII—XIII ст. було ще невелике, округле і плечей не відкривало. Лише на кінець XIII ст. в костюмах знатних жінок воно починало помітно розширюватись. Підперізування верхніх платтів перестало бути обов'язковим і в колах знаті, і серед бюргерства, особливо в міру дедалі більшого звуження верхньої частини плаття, яке вже помітно окреслювало фігуру.
Травка, потерявшая хозяина и живущая в лесу, не могла выносить жалобного плача «сплетенных навеки деревьев» . Она почуяла человеческую беду и пришла детям на нашла Настю Митраше выбраться из болота. Ее погоня за зайцем привела волка к кусту можжевельника, где притаился юный охотник, мальчик не растерялся и застрелил волка.
После того как Травка Митрашу, он в порыве благодарности назвал ее так как называл ее Антипыч и Травка признала в мальчике своего хозяина.