Дом Троекурова всегда полон гостями: "...дом его всегда был полон гостями, готовыми тешить его барскую праздность, разделяя шумные, а иногда и буйные его увеселения..."
Соседи и местные чиновники боятся Троекурова и стараются ему угодить: "...заседателя, слышь, он и в грош не ставит, исправник у него на посылках. Господа съезжаются к нему на поклон..." "...я скорее соглашусь, кажется, лаять на владыку, чем косо взглянуть на Кирила Петровича..."(дьячок)
Троекуров - высокомерный, надменный человек: "...между надменным Троекуровым и бедным его соседом..." "...Троекуров, надменный в сношениях с людьми самого высшего звания..."
Господин Троекуров относится с пренебрежением к небогатым людям и уважает только очень богатых людей: "...взяв в уважение княжеское достоинство, две звезды и три тысячи душ родового имения, он до некоторой степени почитал князя Верейского себе равным..."
Троекуров плохо обращается со своими крестьянами, часто срывает злобу на слуг и гостей: "...С крестьянами и дворовыми обходился он строго и своенравно..." "...Кирила Петровича, который прибил повара, разбранил гостей..."
Байрон «Хотів би жити знов у горах» у перекладі Д.Паламарчука. Аналіз.
Вірш «Хотів би жити знов у горах» написаний дев’ятнадцятирічним Байроном у 1807 році, коли він був ще студентом Кембриджа. Цей вірш входить до першої збірки віршів молодого поета «Години дозвілля» (Hours of idleness).
Головна тема вірша – протест проти загальноприйнятних норм моралі тогочасної Англії.
Ідея – втеча з сьогодення до радісного світу минулого дитинства.
Вірш являє собою внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів. Такі самі ідеї турбували його сучасників. Тому поезія Байрона віддзеркалює основні проблеми того часу.
Порівняння: душа, мов птах прип'ятий; як мені з душного світу, мов голуб до свого кубла, у небо грозове злетіти.
Риторичні звертання: дай утекти мені, талане, на лано урвищ і горбів; То, Правдо, промінь твій жорстокий вернув мене у ниций світ; А ти, о Жінко, світоч вроди.
Риторичні запитання: Навіщо ж темрява ховає той знак останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?
Метафори: серце стало крижаним; тамує келих скорботу й біль; я серцем завжди сирота; в серці в мене стільки льоду; світ лукавства і облуди.
Соседи и местные чиновники боятся Троекурова и стараются ему угодить: "...заседателя, слышь, он и в грош не ставит, исправник у него на посылках. Господа съезжаются к нему на поклон..." "...я скорее соглашусь, кажется, лаять на владыку, чем косо взглянуть на Кирила Петровича..."(дьячок)
Троекуров - высокомерный, надменный человек: "...между надменным Троекуровым и бедным его соседом..." "...Троекуров, надменный в сношениях с людьми самого высшего звания..."
Господин Троекуров относится с пренебрежением к небогатым людям и уважает только очень богатых людей: "...взяв в уважение княжеское достоинство, две звезды и три тысячи душ родового имения, он до некоторой степени почитал князя Верейского себе равным..."
Троекуров плохо обращается со своими крестьянами, часто срывает злобу на слуг и гостей: "...С крестьянами и дворовыми обходился он строго и своенравно..." "...Кирила Петровича, который прибил повара, разбранил гостей..."
Байрон «Хотів би жити знов у горах» у перекладі Д.Паламарчука. Аналіз.
Вірш «Хотів би жити знов у горах» написаний дев’ятнадцятирічним Байроном у 1807 році, коли він був ще студентом Кембриджа. Цей вірш входить до першої збірки віршів молодого поета «Години дозвілля» (Hours of idleness).
Головна тема вірша – протест проти загальноприйнятних норм моралі тогочасної Англії.
Ідея – втеча з сьогодення до радісного світу минулого дитинства.
Вірш являє собою внутрішній монолог поета, який живе у духовній пустці, без любові та друзів. Такі самі ідеї турбували його сучасників. Тому поезія Байрона віддзеркалює основні проблеми того часу.
Художні особливості вірша:
Епітети: дитям безжурним, в морях суворих, хвиль розбурханих, Англії пихатій, грізний океан, вертепний галас, втіх нещирих, дух похмурий мій, небо грозове.
Порівняння: душа, мов птах прип'ятий; як мені з душного світу, мов голуб до свого кубла, у небо грозове злетіти.
Риторичні звертання: дай утекти мені, талане, на лано урвищ і горбів; То, Правдо, промінь твій жорстокий вернув мене у ниций світ; А ти, о Жінко, світоч вроди.
Риторичні запитання: Навіщо ж темрява ховає той знак останньої межі? Де ж друзів коло? Чом не склалась та приязнь вірна і свята?
Метафори: серце стало крижаним; тамує келих скорботу й біль; я серцем завжди сирота; в серці в мене стільки льоду; світ лукавства і облуди.