ответить на во о чем в своем произведении рассказывает автор? (По каждому поэту отдельно, одной фразой: М. В. Исаковский «Катюша», «Враги сожгли родную хату»; Б. Ш. Окуджава «Песенка о пехоте», «Здесь птицы не поют…»; Л. И. Ошанин «Дороги»;
А. И. Фатьянов «Соловьи»).
Відповідь:
Твір на тему "Мої враження від твору О.Гріна "Пурпурові вітрила та роздуми над ним ":
Нещодавно на уроці світової літератури ми прочитали чудовий твір під назвою "Пурпурові вітрила". Це захоплюючий твір О. Гріна, який змушує нас, читачів, повірити у любов та щастя. Головна героїня твору - дівчина Асоль, яка жила зі своїм батьком-моряком. Дівчина мала мрію про те, що колись за нею приїде принц на кораблі з пурпуровими вітрилами. Але всі навколо думали, що вона просто божевільна та дурна.
Проте все сталось так, як мріяла дівчина - Асоль зустріла свого коханого Грея, який зумів протистояти пліткам про неї. Грей все ж приїхав за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами. Мені здається, що цей твір підносить поняття мрії, змушує повірити, що все те, чого так сильно хочеться тобі або твоїм близьким - обов'язково здійсниться.
Пояснення:
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.