ответить на вопросы в виде сочинения. Кто герои рассказа? О чём рассказ кто что вам понравилось в произведение? чем? Какие события вас огорчили? почему? Советуюте ли вы прочесть рассказ другим? МУМУ
«Счастливец тоже был»… Такими ироническими словами вводится в поэму Некрасова образ деда Савелия. Он прожил долгую, непростую жизнь и теперь доживает свой век в семье Матрены Тимофеевны. Образ Савелия, богатыря святорусского в поэме «Кому на Руси жить хорошо» Некрасова очень важен, потому что он воплощает в себе идею русского богатырства. Тема силы, выносливости и долготерпения народа в поэме от главы к главе нарастает (вспомним историю силача на ярмарке, служащую предпосылкой к истории Савелия) и в конце концов разрешается в образе богатыря Савелия.
Савелий – выходец из глухих лесных краев, куда даже «черт три года дорогу искал». Уже само название этого края дышит мощью: Корега, от «корежить», т.е. гнуть, ломать. Покорежить что-либо может медведь, да и сам Савелий «на медведя смахивал». Сравнивается он и с другими зверями, например, с сохатым, причем подчеркивается, что он куда опаснее хищника, когда ходит по лесу «с ножищем и рогатиной».
П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» була написана у 1913 році, невдовзі перед початком першої світової війни, за мотивами міфа про скульптора Пігмаліона, який, створивши статую прекрасної Галатеї, закохався в неї до нестями й силою свого кохання за до богині Афродіти зумів вдихнути в неї життя. Закінчується цей давньогрецький міф щасливим союзом Пігмаліона та Галатеї.
У версії, яка запропонована драматургом, у ролі Галатеї з’являється лондонська квіткарка Еліза Дулітл, а Пігмаліон, що оживив її, — професор фонетики Хіггінс. Бернард Шоу яскраво демонструє свою віру в безмежні можливості людини: звичайній бідній замазурі Елізі з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння англійською літературною мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, які застигли в музиці, книгах, й вона жадібно вивчає їх. Елізу не просто приймають за справжню леді на великосвітському прийомі — розумна, талановита, вона стає по-справжньому гармонійною особистістю, яку, навіть самі того не бажаючи, створили професор Хіггінс та полковник Пікерінг. Еліза закохується у професора Хіггінса, але той не відповідає їй взаємністю, проте й відпустити Елізу зі свого дому не хоче, погрожуючи, що, мовляв, Еліза знову потрапить на саме «дно» Лондона.
«Счастливец тоже был»… Такими ироническими словами вводится в поэму Некрасова образ деда Савелия. Он прожил долгую, непростую жизнь и теперь доживает свой век в семье Матрены Тимофеевны. Образ Савелия, богатыря святорусского в поэме «Кому на Руси жить хорошо» Некрасова очень важен, потому что он воплощает в себе идею русского богатырства. Тема силы, выносливости и долготерпения народа в поэме от главы к главе нарастает (вспомним историю силача на ярмарке, служащую предпосылкой к истории Савелия) и в конце концов разрешается в образе богатыря Савелия.
Савелий – выходец из глухих лесных краев, куда даже «черт три года дорогу искал». Уже само название этого края дышит мощью: Корега, от «корежить», т.е. гнуть, ломать. Покорежить что-либо может медведь, да и сам Савелий «на медведя смахивал». Сравнивается он и с другими зверями, например, с сохатым, причем подчеркивается, что он куда опаснее хищника, когда ходит по лесу «с ножищем и рогатиной».
П’єса Бернарда Шоу «Пігмаліон» була написана у 1913 році, невдовзі перед початком першої світової війни, за мотивами міфа про скульптора Пігмаліона, який, створивши статую прекрасної Галатеї, закохався в неї до нестями й силою свого кохання за до богині Афродіти зумів вдихнути в неї життя. Закінчується цей давньогрецький міф щасливим союзом Пігмаліона та Галатеї.
У версії, яка запропонована драматургом, у ролі Галатеї з’являється лондонська квіткарка Еліза Дулітл, а Пігмаліон, що оживив її, — професор фонетики Хіггінс. Бернард Шоу яскраво демонструє свою віру в безмежні можливості людини: звичайній бідній замазурі Елізі з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння англійською літературною мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, які застигли в музиці, книгах, й вона жадібно вивчає їх. Елізу не просто приймають за справжню леді на великосвітському прийомі — розумна, талановита, вона стає по-справжньому гармонійною особистістю, яку, навіть самі того не бажаючи, створили професор Хіггінс та полковник Пікерінг. Еліза закохується у професора Хіггінса, але той не відповідає їй взаємністю, проте й відпустити Елізу зі свого дому не хоче, погрожуючи, що, мовляв, Еліза знову потрапить на саме «дно» Лондона.