Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня (26 мая по старому стилю) 1799 году в Москве. Отец его, Сергей Львович (1771 -1848 ), происходил из помещичьей, когда-то богатой семьи. От имений предков (в Нижегородской губернии) до него дошло немного; но и дошедшее он проматывал, совершенно не интересуясь хозяйственными делами; служил он в Московском комиссариате, но службой не был озабочен. Среди его знакомых было много писателей, а брат его Василий Львович приобрел известность как поэт.
В доме Пушкина интересовались литературой, а сам Сергей Львович был поклонником французских классиков и сам пописывал французские и русские стихи, которые, впрочем, были известны только знакомым и родственникам. Мать Пушкина, Надежда Осиповна, урожденная Ганнибал, происходила от Ганнибала, петровского "арапа", изображенного в романе Пушкина.
Воспитание Пушкина было безалаберным. Сменявшиеся французы-гувернеры, случайные учителя не могли иметь глубокого влияния на ребенка, в значительной степени предоставленного самому себе. Детство Пушкин провел в Москве, выезжая на лето в уезд Захарово, в подмосковное имение бабушки.
Кроме Александра у Пушкиных были дети - старшая дочь Ольга и младший сын Лев. Родители не уделяли много внимания детям, да, по-видимому, Александр не был любимым ребенком в семье.
Его брат писал впоследствии о детских годах Александра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".
В 1810 году возник проект устройства привилегированного учебного заведения - лицея в Царском Селе, при дворце Александра I. Пушкин, обладавший влиятельными знакомствами, решил определить туда своего сына Александра. В июне 1811 г. Александр со своим дядей поехал в Петербург, благодаря имеющимся связям, Пушкину было обеспечено поступление. 12 августа он выдержал вступительный экзамен. 19 октября был торжественно открыт лицей и с этого дня началась лицейская жизнь Пушкина.
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”
"Портрет Пушкина".
В. А. Тропинин 1927 г.
Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня (26 мая по старому стилю) 1799 году в Москве. Отец его, Сергей Львович (1771 -1848 ), происходил из помещичьей, когда-то богатой семьи. От имений предков (в Нижегородской губернии) до него дошло немного; но и дошедшее он проматывал, совершенно не интересуясь хозяйственными делами; служил он в Московском комиссариате, но службой не был озабочен. Среди его знакомых было много писателей, а брат его Василий Львович приобрел известность как поэт.
В доме Пушкина интересовались литературой, а сам Сергей Львович был поклонником французских классиков и сам пописывал французские и русские стихи, которые, впрочем, были известны только знакомым и родственникам. Мать Пушкина, Надежда Осиповна, урожденная Ганнибал, происходила от Ганнибала, петровского "арапа", изображенного в романе Пушкина.
Воспитание Пушкина было безалаберным. Сменявшиеся французы-гувернеры, случайные учителя не могли иметь глубокого влияния на ребенка, в значительной степени предоставленного самому себе. Детство Пушкин провел в Москве, выезжая на лето в уезд Захарово, в подмосковное имение бабушки.
Кроме Александра у Пушкиных были дети - старшая дочь Ольга и младший сын Лев. Родители не уделяли много внимания детям, да, по-видимому, Александр не был любимым ребенком в семье.
Его брат писал впоследствии о детских годах Александра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".
В 1810 году возник проект устройства привилегированного учебного заведения - лицея в Царском Селе, при дворце Александра I. Пушкин, обладавший влиятельными знакомствами, решил определить туда своего сына Александра. В июне 1811 г. Александр со своим дядей поехал в Петербург, благодаря имеющимся связям, Пушкину было обеспечено поступление. 12 августа он выдержал вступительный экзамен. 19 октября был торжественно открыт лицей и с этого дня началась лицейская жизнь Пушкина.
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”