Дэрил показал себя отличным следопытом который может отследить в лесу едва заметные отпечатки ног, причём даже в темноте, как в серии «Лучшие ангелы», когда он и Гленн искали Рэндалла. Также Дэрил является настоящим экспертом по выживанию и может использовать всё, что находится у него под рукой, чтобы выжить. Например, он ел сырых белок, чтобы утолить голод, в серии «Чупакабра», наложил себе жгут, когда был пронзён стрелой, и сделал себе стрелы для арбалета, когда готовые начали заканчиваться. Да и само использование арбалета как оружия характеризует Дэрила как человека, при к выживанию в мире зомби.
Тіртей — давньогрецький поет, що жив у середині VII ст. до п. е., є напівлегендарною особою. Із його ім’ям пов’язана антична легенда. Переповідають, що афіняни послали Тіртея на до спартанцям, щоб поглузувати з них, коли спартанці, за вказівкою дельфійського оракула, попросили у афінян до у війні із сусідньою Месенією. Стверджують, що Тіртей мешкав у Афінах, працював шкільним учителем, був слабким фізично, кульгав на ліву ногу. Ніхто й не здогадувався, чого був вартий поет. Своїми запальними військовими піснями він підвищив бойовий дух воїнів, що до м здобути перемогу. Безперечно, у легенді відбилась віра еллінів у велику силу поетичного слова, у силу мистецтва, у його виховний вплив на людину. Дослідники давньогрецької поезії вважають, що твори поета належать до декламаційної лірики. Тіртей складав патріотичні військові елегії, сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух воїнів, виховувати в них почуття обов’язку перед батьківщиною, пробуджувати мужність і хоробрість у бою. Своїм обов’язком поет вважав прославлення відважних, котрі полягли в перших лавах захисників вітчизни, він змальовував гірку долю боягузів, яких вигнали за зраду з рідної країни, закликав «батьківщину і дітей боронити відважно». Популярність Тіртея у Греції була величезною, його елегіями захоплювалися усі греки, а спартанці завжди виконували його пісні й навіть влаштовували співочі змагання. Тематика елегій Тіртея — героїка битви, опис війни; за формою його елегії мало чим відрізняються від еллінського героїчного епосу (елегійного вірша). Отже, творчість Тіртея — проміжний етап, перехід від епосу до лірики. Варто зауважити, що герої Тіртея — це воїни-патріоти, які дбають про рідну землю.
Образ Сапфо:
Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини. В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік. Дівчина навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок вона була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки. Сапфо не тільки писала вірші, але й складала афоризми. Найвідоміший з них, що пережив час і відстань, звучить так: „Якби смерть була благом, боги не були б безсмертними”. З ім’ям Сапфо пов’язують становлення європейської любовної лірики.
Дэрил показал себя отличным следопытом который может отследить в лесу едва заметные отпечатки ног, причём даже в темноте, как в серии «Лучшие ангелы», когда он и Гленн искали Рэндалла. Также Дэрил является настоящим экспертом по выживанию и может использовать всё, что находится у него под рукой, чтобы выжить. Например, он ел сырых белок, чтобы утолить голод, в серии «Чупакабра», наложил себе жгут, когда был пронзён стрелой, и сделал себе стрелы для арбалета, когда готовые начали заканчиваться. Да и само использование арбалета как оружия характеризует Дэрила как человека, при к выживанию в мире зомби.
Тіртей — давньогрецький поет, що жив у середині VII ст. до п. е., є напівлегендарною особою. Із його ім’ям пов’язана антична легенда. Переповідають, що афіняни послали Тіртея на до спартанцям, щоб поглузувати з них, коли спартанці, за вказівкою дельфійського оракула, попросили у афінян до у війні із сусідньою Месенією. Стверджують, що Тіртей мешкав у Афінах, працював шкільним учителем, був слабким фізично, кульгав на ліву ногу. Ніхто й не здогадувався, чого був вартий поет. Своїми запальними військовими піснями він підвищив бойовий дух воїнів, що до м здобути перемогу. Безперечно, у легенді відбилась віра еллінів у велику силу поетичного слова, у силу мистецтва, у його виховний вплив на людину.
Дослідники давньогрецької поезії вважають, що твори поета належать до декламаційної лірики. Тіртей складав патріотичні військові елегії, сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух воїнів, виховувати в них почуття обов’язку перед батьківщиною, пробуджувати мужність і хоробрість у бою. Своїм обов’язком поет вважав прославлення відважних, котрі полягли в перших лавах захисників вітчизни, він змальовував гірку долю боягузів, яких вигнали за зраду з рідної країни, закликав «батьківщину і дітей боронити відважно».
Популярність Тіртея у Греції була величезною, його елегіями захоплювалися усі греки, а спартанці завжди виконували його пісні й навіть влаштовували співочі змагання. Тематика елегій Тіртея — героїка битви, опис війни; за формою його елегії мало чим відрізняються від еллінського героїчного епосу (елегійного вірша). Отже, творчість Тіртея — проміжний етап, перехід від епосу до лірики. Варто зауважити, що герої Тіртея — це воїни-патріоти, які дбають про рідну землю.
Образ Сапфо:
Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини.
В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Дівчина навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок вона була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки.
Сапфо не тільки писала вірші, але й складала афоризми. Найвідоміший з них, що пережив час і відстань, звучить так: „Якби смерть була благом, боги не були б безсмертними”.
З ім’ям Сапфо пов’язують становлення європейської любовної лірики.