ОТВЕТЬТЕ НА ВО ПО ОТРЫВКУ ИЗ РАССКАЗА "Всё лето в один день"
· Почему дети вспомнили о Марго?
· Отчего они не смели смотреть друг на друга? Открыть и выпустить
Марго они не решаются. Почему?
· Почему за дверью чулана было тихо? Почему медленно они
отодвинули засов?
· Как Вы думаете, какие отношения будут у детей с Марго после этого
случая?
· Дети стали добрее или справедливее?
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Як зазначив Стефан Малларме, все єство поетів заполонила думка про Книгу, де було б “орфічне потрактування Землі, справжнє призначення поета і найвища мета літературного дійства – бути знаряддям Духу”. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу.
З глибокої давнини людині притаманне символічне розуміння світу. Одна концепція символу склалася лише в епоху романтизму – у творах І.Канта, Ф.Крейцера, Й.-В.Гете, Ф.Шиллінга. Німецькі романтики зробили вагомий внесок у розвиток теорії, показавши багатозначність символу, його здатність втілювати “ загальну Ідею”.
Відлуння німецької романтичної філософії символу досягло і Франції.
Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури – символізму, який став результатом поступового розвитку мистецтва.
Як літературна течія символізм сформувався у французькій поезії 70-80 років ХІХ ст. і розвивався до початку ХХ ст. Історію французького символізму поділяють на три етапи. Перший – 70-ті –друга половина 80-х років ХІХ ст. – період становлення напряму. У цей час С.Малларме організував літературний салон для молодих поетів, які шукали у віршах засоби розкриття “цілісних емоцій” та навіювання настроїв. У 1886 році була опублікована стаття Ж.Мореаса “Літературний маніфест. Символізм”, яка містила програму нової течії в ліриці. Поетичні відкриття збагачували твори П.Верлена, С.Малларме, А.Рембо та інших ліриків Франції.
Символізм активно розвивався протягом другого етапу у 80-90-ті роки. Період підйому засвідчили твори Ф.Вьєле-Гріффене, А. де Реньє, Е.Рейно, Е.Верхарна, Ш.Моріса, С.Малларме, Г.Кана, М.Метерлінка.
У третій період відбувається спад символізму, символістський рух у Франції поступово згасає. Хоча у цей час багато письменників ще активно працювали, але етстетика символістів уже не задовольняла письменників, які шукали нових форм. Французький символізм був значною яскравою і цікавою епохою в поезії з неповторними художніми відкриттями і лутературними знахідками.
Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального ( об’єктивного), духовного ( суб’єктивного) та ідеального ( світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа – лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії.
Одним з найважливіших принципів символістської поезії є сугестія (лат. suggestio – натяк, навіювання). Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з’ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим “домислити і завершити написане”.
Красота внешняя без внутреннего содержания не может надолго задержать внимание. Внешняя красота пуста.
Есть и иные лица: “… подобия жалких лачуг, Где варится печень и мокнет сычуг…” То есть лица невыразительные, угрюмые, выражающие усталость, говорящие о проблемах в жизни, это лица, вызывающие, в лучшем случае, сочувствие.
Далее автор говорит о людях скрытных, не пускающих в свою жизнь посторонних. Души таких людей холодны, в них нет жизни: “Иные холодные, мертвые лица Закрыты решетками, словно темница”.
Особо поэт выделяет “маленькую хижину”. Это отдельная развернутая метафора. Он называет хижину “неказистой и небогатой”, то есть лицо этого человека было, на первый взгляд, неприметным.
В нем не было броской красоты, затмевающей все вокруг. Но как душу человека можно разглядеть во взгляде, так из окна хижины “струилось дыханье весеннего дня”. Далее автор делает заключение:
Поистине мир и велик и чудесен!
Есть лица – подобие ликующих песен.
Из этих, как солнце, сияющих нот
Составлена песня небесных высот.
Автор не случайно употребляет в этих строках приподнятую лексику. Здесь содержится идея стихотворения. Самое главное в человеке не внешняя красота, а внутренняя, красота души.
Именно такая красота делает лицо живым, одухотворенным. Она притягивает к себе других, вызывает положительные эмоции, заставляет человека петь, делает его счастливым.
Интересно стихотворение “Некрасивая девочка”. Здесь также звучит тема красоты. Это бытовая зарисовка, заканчивающаяся отвлеченным рассуждением, моралью.
В стихотворении есть сюжет. Герой видит на улице играющую с другими детьми девочку, которая еще не знает, что она “лишь бедная дурнушка”, “лягушонок”. Автор задумывается о дальнейшей судьбе девочки:
…будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Поэт верит, что жизнь не сломает ее души, такой чистой, непосредственной, открытой миру. Он убежден, что главное в человеке – “младенческая грация души”. В последних строках лежит гуманистическая идея:
… что есть красота?
И почему ее обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
Истинная красота – это безудержное “счастье бытия”, которое рождается от соединения своего счастья с общим.
Философская мысль заложена и в стихотворении “Старая актриса”. Стихотворение также сюжетность. В нем раскрывается образ уже немолодой актрисы, красота и слава которой осталась в ее памяти и в вещах:
Здесь картины, портреты, альбомы, венки,
Здесь дыхание южных растений,
И они ее образ, годам вопреки,
Сохранят для юных поколений.
Но актриса, со своим блистательным со своим талантом и воспоминаниями о былой красоте, оказывается жестокой:
И не важно, не важно, что в дальнем углу,
В полутемном и низком подвале,
Бесприютная девочка спит на полу,
На тряпичном своем одеяле.
Поэт говорит о совмещении в героине житейской мелочности и таланта, о “неразумной силе искусства, подымающей над миром такие сердца”.
Размышляя о внутренней и внешней красоте человека, Заболоцкий приходит к выводу, что важнее красота души. Именно она принести счастье ее обладателю и окружающим.
Объяснение: