Шарик и Шариков оказались хитрыми, но легко внушаемыми «личностями».
Однако имелись и различия. И конечно Булгаков постарался их выразить с самого начала, и показал их, как только пес по кличке Шарик появился в доме у профессора Преображенского.
Шарик был раненный и побитый не только жизнью, но и людьми. Живое существо привыкло от окружающих видеть только агрессию и иногда отвечать тем же. Когда-то брошенный, исхудавший от голода пес, был морально раздавленный и уставший от творившегося вокруг хаоса. Пес уже не надеялся выжить и готовился к верной гибели…
Именно с таким настроением бродячий пес, попадает в квартиру к Преображенскому. Животное не верит своему счастью. Оно вновь благодарно судьбе, своей бабке, которая, по его мнению «согрешила с водолазом» и доброму профессору, исцелившему Шарика после сильнейшего ожога.
Все свои «проступки» в квартире пес совершал из-за страха. Обороняясь, однажды он укусил доктора Борменталя. Так же из-за боязни боли он долгое время не давался никому в руки, при этом шарахаясь и ломая вещи.
После перенесенной операции Шарик стал стремительно меняться не только внешне, но и внутренне, превращаться в Шарикова. В результате всех «мутаций» получился полноценный человек, со всеми вытекающими последствиями.
По натуре Шариков был наглый, самоуверенный, жадный и похотливый тип. Он не был благодарен профессору за », а даже наоборот угрожал Преображенскому «расправой». Полиграф при каждом удобном случае пытался доказать свою «значимость». Под влиянием пролетария Швондера, всячески досаждал профессору, учинял скандалы, дебоширил, пытался устанавливать свои законы. Однако в эти моменты доктор Борменталь спешил к Преображенскому на , и ставил Шарикова на место.
Швондер ж за до Шарикова намагається змінити самого професор, заради отримання його житлоплощі. Він вселяє Поліграфу, що той має право не тільки жити у квартирі професора, а й бути там прописаним, мати всі документи. Шариков починає поводитися нахабно і некультурно, що неодмінно засмучує Пилипа Пилиповича.
Объяснение:
Ні Преображенський, ні Швондер не збираються відступати. На всі вмовляння Борменаля позбудеться від Шарикова, професор відповідав відмовою. Він був дуже стурбований за подальшу долю колеги, тому терпів знущання. Пролетар же кожен раз придумував все нові «завдання» для Шарикова.
Булгаков показує читачеві колосальну різницю між героями. Швондер молодий, дурний і все його вузьке мислення зводиться до споживчого режиму. Пролетар радий появі нового «мешканця». Він наївно вірить, що з такого як Шариков може вийти повноцінна «робоча одиниця», яка легко піддається навіюванню.
Образ Преображенського – це повна протилежність Швондеру. Чоловік у віці, розумний, освічений, впевнений в собі, кращий фахівець у своїй справі. Він не тільки не поділяє поглядів Швондера і всього пролетаріату, а й відкрито заявляє, що такі режими можуть призвести виключно до розрухи. Чоловік розуміє, що Шариков є найгіршим результатом з усіх можливих. І це не тому, що не пішла омолодження організму, а через те, що поведінка Шарика ставить під загрозу все суспільство.
Професор не заохочує лінь, пияцтво і огидна поведінка свого «підопічного». Він з Борметалем марно намагається боротися з «шариковщина» і поставити Поліграфа на правильний шлях.
Автор показує і своє різне ставлення до героїв. Він не дарма малює Швондера дріб’язковим, сумним підбурювачем. Пролетар є фанатиком режиму, не представляє життя «по той бік» і ні з ким не рахується.
У повісті відчувається і явна симпатія до професора. Булгаков наділяє його благородством, умінням володіти собою. Автор захоплюється талантом Преображенського і його серйозному підходу до улюбленої справи. Він показує, що і у людей з такою професією бувають помилки і як саме на них повинен реагувати справжній лікар. Професор до останнього «бореться» за свого пацієнта і тільки тоді вирішується на повторну операцію, коли виникає реальна загроза власному життю.
Преображенський з Борменталем сильно ризикують, адже невірне дію, і їх бездоганної репутації буде довічний слід «вбивць». У понятті професора це прирівнювалося до власної смерті.
На завершення Швондер виявляється в дуже дурній ситуації. Він упевнений, що Шариков убитий «лиходіями» і є з міліцією на квартиру Пилипа Пилиповича, недооцінивши його інтелект і моральні переконання. Преображенський спокійно визнає перед присутніми свою помилку і надає суспільству живого «підопічного».
Таким завершенням повісті Булгаков нагороджує професора за його терпіння і відданість справі. Швондер, отримує за власними «заслугам».
Образ Преображенського – це повна протилежність Швондеру. Чоловік у віці, розумний, освічений, впевнений в собі, кращий фахівець у своїй справі. Він не тільки не поділяє поглядів Швондера і всього пролетаріату, а й відкрито заявляє, що такі режими можуть призвести виключно до розрухи. Чоловік розуміє, що Шариков є найгіршим результатом з усіх можливих. І це не тому, що не пішла омолодження організму, а через те, що поведінка Шарика ставить під загрозу все суспільство.
Шарик и Шариков оказались хитрыми, но легко внушаемыми «личностями».
Однако имелись и различия. И конечно Булгаков постарался их выразить с самого начала, и показал их, как только пес по кличке Шарик появился в доме у профессора Преображенского.
Шарик был раненный и побитый не только жизнью, но и людьми. Живое существо привыкло от окружающих видеть только агрессию и иногда отвечать тем же. Когда-то брошенный, исхудавший от голода пес, был морально раздавленный и уставший от творившегося вокруг хаоса. Пес уже не надеялся выжить и готовился к верной гибели…
Именно с таким настроением бродячий пес, попадает в квартиру к Преображенскому. Животное не верит своему счастью. Оно вновь благодарно судьбе, своей бабке, которая, по его мнению «согрешила с водолазом» и доброму профессору, исцелившему Шарика после сильнейшего ожога.
Все свои «проступки» в квартире пес совершал из-за страха. Обороняясь, однажды он укусил доктора Борменталя. Так же из-за боязни боли он долгое время не давался никому в руки, при этом шарахаясь и ломая вещи.
После перенесенной операции Шарик стал стремительно меняться не только внешне, но и внутренне, превращаться в Шарикова. В результате всех «мутаций» получился полноценный человек, со всеми вытекающими последствиями.
По натуре Шариков был наглый, самоуверенный, жадный и похотливый тип. Он не был благодарен профессору за », а даже наоборот угрожал Преображенскому «расправой». Полиграф при каждом удобном случае пытался доказать свою «значимость». Под влиянием пролетария Швондера, всячески досаждал профессору, учинял скандалы, дебоширил, пытался устанавливать свои законы. Однако в эти моменты доктор Борменталь спешил к Преображенскому на , и ставил Шарикова на место.
Швондер ж за до Шарикова намагається змінити самого професор, заради отримання його житлоплощі. Він вселяє Поліграфу, що той має право не тільки жити у квартирі професора, а й бути там прописаним, мати всі документи. Шариков починає поводитися нахабно і некультурно, що неодмінно засмучує Пилипа Пилиповича.
Объяснение:
Ні Преображенський, ні Швондер не збираються відступати. На всі вмовляння Борменаля позбудеться від Шарикова, професор відповідав відмовою. Він був дуже стурбований за подальшу долю колеги, тому терпів знущання. Пролетар же кожен раз придумував все нові «завдання» для Шарикова.
Булгаков показує читачеві колосальну різницю між героями. Швондер молодий, дурний і все його вузьке мислення зводиться до споживчого режиму. Пролетар радий появі нового «мешканця». Він наївно вірить, що з такого як Шариков може вийти повноцінна «робоча одиниця», яка легко піддається навіюванню.
Образ Преображенського – це повна протилежність Швондеру. Чоловік у віці, розумний, освічений, впевнений в собі, кращий фахівець у своїй справі. Він не тільки не поділяє поглядів Швондера і всього пролетаріату, а й відкрито заявляє, що такі режими можуть призвести виключно до розрухи. Чоловік розуміє, що Шариков є найгіршим результатом з усіх можливих. І це не тому, що не пішла омолодження організму, а через те, що поведінка Шарика ставить під загрозу все суспільство.
Професор не заохочує лінь, пияцтво і огидна поведінка свого «підопічного». Він з Борметалем марно намагається боротися з «шариковщина» і поставити Поліграфа на правильний шлях.
Автор показує і своє різне ставлення до героїв. Він не дарма малює Швондера дріб’язковим, сумним підбурювачем. Пролетар є фанатиком режиму, не представляє життя «по той бік» і ні з ким не рахується.
У повісті відчувається і явна симпатія до професора. Булгаков наділяє його благородством, умінням володіти собою. Автор захоплюється талантом Преображенського і його серйозному підходу до улюбленої справи. Він показує, що і у людей з такою професією бувають помилки і як саме на них повинен реагувати справжній лікар. Професор до останнього «бореться» за свого пацієнта і тільки тоді вирішується на повторну операцію, коли виникає реальна загроза власному життю.
Преображенський з Борменталем сильно ризикують, адже невірне дію, і їх бездоганної репутації буде довічний слід «вбивць». У понятті професора це прирівнювалося до власної смерті.
На завершення Швондер виявляється в дуже дурній ситуації. Він упевнений, що Шариков убитий «лиходіями» і є з міліцією на квартиру Пилипа Пилиповича, недооцінивши його інтелект і моральні переконання. Преображенський спокійно визнає перед присутніми свою помилку і надає суспільству живого «підопічного».
Таким завершенням повісті Булгаков нагороджує професора за його терпіння і відданість справі. Швондер, отримує за власними «заслугам».
Образ Преображенського – це повна протилежність Швондеру. Чоловік у віці, розумний, освічений, впевнений в собі, кращий фахівець у своїй справі. Він не тільки не поділяє поглядів Швондера і всього пролетаріату, а й відкрито заявляє, що такі режими можуть призвести виключно до розрухи. Чоловік розуміє, що Шариков є найгіршим результатом з усіх можливих. І це не тому, що не пішла омолодження організму, а через те, що поведінка Шарика ставить під загрозу все суспільство.