ответьте на вопросы по повести "алые паруса". 17 + подписка.1. раскройте смысл названий, глав повести. перечислите самые значительные факты каждой главы.2. почему жители деревни называли ассоль "корабельная"? 3. какой груз предпочитал возить грэй? что он не брал в трюм? 4. какой неожиданный салют
в честь любви прозвучал на море? 5. мечты и идеалы, подаренные мне александром надеюсь вы ответите на все пять вопросов. если не сможете, то хоть на (p.s. - но всё же желательно на все: ) ).
Сам письменник у своєму реальному житті також не вітав всіх новинок сучасної цивілізації і ніколи не сідав за кермо автомобіля, а все своє життя їздив на велосипеді. Справжнє життя, по Бредбері, – це повнота почуттів, це життя, зігріта добром, внутрішнім горінням, мрією. Проте електронний вакуум, в якому загрузла сучасна людина, заглушає горіння людської душі, віру в диво і добро, вміння щиро любити і по-дитячому дивуватися дрібницям.
Своїми фантастичними розповідями, часто змішанням науки і мрії, великий Рей Бредбері намагається показати читачеві, що у світовому технічному прогресі люди не помічають, як доходять до надмірностей. Облаштовуючи своє життя всілякими зручностями, в нестримній гонитві за матеріальними благами, не замислюючись про екологію, все частіше заковуючи себе в бетонні гнізда, облаштовані до дрібниць електронікою, людина сама стає залізобетонною і втрачає зв’язок із землею, природою – всього того, що є основою духовності.
Оповідання «Усмішка» зображує далеке майбутнє і зруйнований світ, а в ньому чергу озлоблених людей, які у всіх прикрощах звинувачують науку і мистецтво і не пригадують минулу цивілізацію без війни. Автор описує абсурдну ситуацію: з самого раннього ранку люди стоять в черзі для того, щоб плюнути на картину – найцінніший твір мистецтва. Люди з солодким захватом згадують свята, коли вони палять книги і громлять останній автомобіль.
Однак, на їх фоні ми знайомимося з героєм розповіді Томом – маленьким хлопчиком, людиною з душею, якого зуміла зачарувати краса мистецтва. Письменник не даремно надає читачеві героя-дитину, бо він вважав незрівнянно важливим уміння зберігати дитяче сприйняття світу, коли дух захоплює від подиву, а стаючи дорослою людиною, щоб душа не закостеніла, а дитина «перелилася» в дорослого, набуваючи мудрість і життєвий досвід, але зберігаючи ту принадність, коли все по-дитячому цікаво, коли душа вміє занурюватися повністю, без залишку у вир радості і захвату.
Набагато страшніше, якщо питань більше немає, якщо таємниче і фантастичне знаходить звичні, реальні форми, якщо світ вицвітає і тьмяніє, стає плоско-зрозумілим і виникає ілюзія всезнання і всерозуміння. В своєму оповіданні «Усмішка» письменник малює уявне майбутнє і піднімає тему зруйнованої цивілізації, причому у відносно недалекому часі. Герої не знають точно, в який час проживають, але вони називають приблизно 2061 рік, який аж ніяк не за горами.
Також письменник піднімає одвічну тему: жива душа, здатна відчувати прекрасне серед чужого їй суспільства. Один з героїв твору говорить, що в цивілізації були свої хороші сторони і вірить, що знайдеться людина з душею, яка поверне не стару, а іншу, обмежену цивілізацію, таку, де всі будуть жити мирно.
Письменник намагається донести сучасним людям ідею про те, що він явно бачить всі переваги в нашій цивілізації, проте у всьому повинна бути міра, і не можна повністю механізувати людське життя. Також він свято вірить, що завжди будуть існувати люди з тонкими рухами душі і чарівна сила мистецтва здолає силу грошей. Це фантастичне оповідання написано чарівно красиво, воно переносить читачів в інший світ, проте в цій розрусі ми є тими, хто відчуває запахи, тими , кому земля пече босі п’яти, тими, хто відчуває розливи заходу і бачить, як квадратик місячного світла повзе вночі по тілу. Чудова, ласкава, добра усмішка, яка разом з душею героя охоплює і читача, а разом з місяцем ми пливемо назустріч ранку…
Высокий дуб. Глубокая вода.
Спокойные кругом ложатся тени.
И тихо так, как будто никогда
Природа здесь не знала потрясений!
Дети еще не знают многое из того, что известно взрослым. Но и взрослые не всезнающи. Как часто они признаются себе, что разучились замечать необыкновенную
в своей простоте красоту окружающего мира, видеть и понимать тайны и загадки природы.
И все же, глаза закрывая,
Я вижу: над крышами хат
В морозном тумане мерцая,
Таинственно звезды дрожат.
Человек слышать голоса природы, многое может понять из беседы с ней: предстоящие беды и огорчения, радости и исполнение желаний. Для этого совсем не обязательно становиться волшебником, достаточно остановиться, закрыть глаза и внимательно прислушаться…
Меж болотных стволов красовался восток огнеликий…
Вот наступит октябрь – и покажутся вдруг журавли!
И разбудят меня, позовут
журавлиные крики
Над моим чердаком, над болотом, забытым в дали…
Призывая “отворить скорее ворота”, поэт убеждает нас послушать рыдания прощающихся с родиной журавлей, потому что через их голос с человеком разговаривает мир:
Вот замолкли – и вновь сиротеет душа и природа Оттого, что – молчи! – так никто уж не выразит их…
После прочтения удивительных по своей красоте стихотворений Н. Рубцова сердце читателя становится более чутким и более внимательным к восприятию языка окружающего мира.
И всей душой, которую не жаль
Всю потопить в таинственном и милом,
Овладевает светлая печаль,
Как лунный свет овладевает миром.