ответьте на вопросы по трагедии У. Шекспира «Ромео и Джульетта».
1. Откуда У. Шекспир заимствовал сюжет трагедии «Ромео и Джульетта»?
2. В чем заключается конфликт в произведении?
3. Как автор трактует любовь? Чем она стала для героев?
4. Почему образы главных героев трагедии Шекспира называют «вечными образами»?
5. Почему эту трагедию У. Шекспира называют «неправильной» трагедией?
6. Сформулируйте идею произведения.
Онєгін і Печорін – видатні образи, що представляють свій час. Їх створили різні автори, але вони дуже схожі. Найпростіше пояснення цьому в тому, що Михайло Лермонтов багато в чому рівнявся на Олександра Пушкіна.
Однак Печорін Лермонтова – це не наслідування Пушкінському Онєгіну, а подібний за світоглядом образ.
Що ж зближує ці образи?
Онєгін і Печорін – люди благородного походження.
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї.
Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили
Онєгін це робив пасивно, своїм цинічним і байдужим ставлення до всього. Печорін же більш активна особистість. Можливо, причина в тому, що Онєгін – ледар, улюбленець долі. Він ніде не служив, а просто жив собі на втіху. Печорін – офіцер, який через провину поїхав служити на Кавказ.
Онєгін і Печорін – романтичні герої, розчаровані у своєму часі
Але, попри це, вони – породження свого часу. Хоч як би відмежовувався Онєгін від загальноприйнятих правил, він залежав від громадської думки. Саме тому він йде на дуель з одним, щоб «не впасти» в очах інших людей. Печорін теж стріляється на дуелі, думаючи, що так помститься ненависному суспільству. Однак таким дією лише стає його частиною.
Герої не вірять в справжню дружбу
Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Онєгін і Печорін – сміливі, рішучі молоді люди
Але все ж Онєгін більш обережний. Він звик до свого життя, хоч воно йому і багато в чому набридло. Печорін – фаталіст, який грає з життям. Чого тільки варта його участь в грі «Російська рулетка». Печорін з легкістю ризикує власним життям, і так же легко ставиться до життя інших людей.
Обидва герої тужать в очікуванні якоїсь Великої справи
Їх внутрішня сила, жага пригод могла стати в пригоді, якби родись вони в більш «героїчний» час. І якщо Онєгін ще міг би себе реалізувати в рядах декабристів, то Печорін застав час жорстоких реакцій влади на повстання декабристів. Тому Печорін – більш трагічний образ.
Євгеній Онєгін Олександра Пушкіна і Григорій Печорін Михайла Лермонтова мають багато спільного, і водночас вони самобутні літературні образи.
романе А. С. Пушкина «Капитанская дочка» капитан Миронов является второстепенным персонажем. Образ этого персонажа олицетворяет собой честность и порядочность, которая должна быть у каждого сына Отечества.
Иван Кузьмич, несмотря на свою долгую службу, всё ещё является комендантом крепости. Не умея льстить начальству и совершать неправильные с точки совести поступки, он не продвигается по службе. В крепости он хоть и является главным, но никаких смотров, учений и дозоров не проводит. Попытки научить солдат чему-нибудь не приносят пользы.
Капитан Миронов радушно принимает Петра Гринёва. Пётр отвечает взаимностью, не слушает клеветы Швабрина и видит, насколько семья коменданта дружная и сплочённая. Всеми делами крепости заведует жена капитана Василиса Егоровна. И тут можно увидеть, что Иван Кузьмич – подкаблучник с мягким характером, и жена оказывает на коменданта большое влияние. Иван Кузьмич также сильно любит свою дочь Марию, мечтает выдать её замуж за благородного и великодушного человека, несмотря на их бедность – из приданного у Маши только веник и гребень.
Но, несмотря на любовь к жене и дочери, Иван Кузьмич понимает, что нельзя их посвящать в военную тайну. Он выпроваживает Василису Егоровну с Машей из дому, и только потом зачитывает солдатам письмо. У капитана Миронова нет хорошего образования, есть лишь огромный опыт в войне с турками. Несмотря на это, единственная подготовка к набегу Пугачёва – вычищение пушки, которую не чистили без необходимости, и учреждение караулов. Не очень тщательные приготовления говорят о некой легкомысленности капитана и надежде, что Пугачёва остановят более близкие, подготовленные и вооружённые крепости.
Иван Кузьмич понимает, что Емельян Пугачёв возьмёт Белогорскую крепость, но всё равно продолжает сражаться. Он не признаёт в самозванце царя, хотя знает, что это могло бы ему жизнь. Но между жизнью предателя Родины и смертью капитан Миронов выбирает последнее, и вскоре оказывается на виселице. Увидев его бездыханное тело, Василиса Егоровна восклицает:» Не в честном бою положил ты свой живот, а сгинул от беглого каторжника!».
Источник: Образ и характеристика капитана Ивана Миронова в романе Капитанская дочка Пушкина