ответы на во по литературе Гоголь поэма мёртвые души 1) как видит Гоголь Русь 2) Какие чувства выражает Гоголь в Руси 3) Почему русский народ любят быструю езду
ответ:Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. КулішЙого ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Лучше сразу весь пересказ прочитай. В этом романе рассказывается о мужчине, чьи мечты всегда были повернуты к морю. Родители Робинзона не одобряли его мечту, но в конце концов Робинзон Крузо сбежал из дома и отправился в море. В первое же плаванье он потерпел неудачу, его корабль потонул. Выжившие члены экипажа стали сторониться Робинзона так как и следущее его плаванье не удалось. Робинзон Крузо попал в плен к пиратам и пробыл у них долгое время. Сбежав, плавал по морю 12 дней. На пути ему встречались туземцы. Наткнувшись на корабль, добрый капитан взял его на палубу. Робинзон Крузо остался жить в Бразилии. Стал владеть сахарно-тростниковой плантацией. Робинзон разбогател и стал влиятельным человеком. Своим друзьям он рассказывл о своих приключениях. Богачи заинтересовались его рассказом о туземцах, которых он встречал во время побега от пиратов. Так как негры в то время были рабочей силой, но стоили очень дорого. Собрав корабль, они отправились в путь, но по злочастной судьбе Робинзона Крузо потерепели неудачу. Робинзон попал на остров. Он быстро обосновался. У него на острове было три дома. Два возле берега, чтобы увидеть если мимо будет проплывать корабль, а другой дом в центре острова, где росли виноград и лимоны. Прбыв на острове 25 лет он заметил на северном берегу острова человеческие следы и кости. Чуть позже на том же берегу он увидел дым от костра, взобравшись на холм, Робинзон Крузо разглядел в подзорную трубу дикарей и двух пленных. Одного они уже ели, а другой ждал своей участи. Но вдруг пленный побежал в сторону дома Крузо, за ним побежали два дикаря. Это обрадовало Робинзона и он побежал им навстречу. Робинзон Крузо пленного, назвав его Пятница. Пятница стал сожителем и работником Робинзона. Еще два года спустя к ним на остров подплыла лодка с английским флагом. На ней было трое пленных, их вытащили из лодки и оставили на берегу, а другие пошли осматривать остров. Крузо и Пятница подошли к пленным. Их капитан рассказал, что его корабль взбунтовался и зачинщики бунта решили оставить капитана, его и пассажира на этом, как они думали, необитаемом острове. Робинзон и Пятница поймали тех и связали, они сдались. Еще через час приплыла другая лодка, их тоже поймали. Робинзон Пятница и несколько других пленных поплыли на лодке к кораблю. Успешно захватив его они вернулись на остров. Так как зачинщиков бунта казнили бы в Англии, они решили остаться на острове, Робинзон показал им свои владения и уплыл в Англию. Родители Крузо уже давно умерли, а плантация его до сих пор осталась. Его наставники стали богачами. Узнав, что Робинзон Крузо жив, они очень обрадовались. Крузо получил значительную сумму денег по почте (Робинзон не решался вернуться в Бразилию) . Позже Робинзон продал свою плантацию, став богачом. Он женился, у него родилось трое детей. Когда его жена умерла он захотел венуться на остров и посмотреть, как там живется. На острове все процветало. Робинзон привез туда все необходимое: нескольких женщин, порох, животных и другое. Он узнал, что жители острова воевали с дикарями, выиграв взяли их в плен. Всего на острове Робинзон Крузо провёл 28 лет.
ответ:Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. КулішЙого ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
В этом романе рассказывается о мужчине, чьи мечты всегда были повернуты к морю. Родители Робинзона не одобряли его мечту, но в конце концов Робинзон Крузо сбежал из дома и отправился в море. В первое же плаванье он потерпел неудачу, его корабль потонул. Выжившие члены экипажа стали сторониться Робинзона так как и следущее его плаванье не удалось.
Робинзон Крузо попал в плен к пиратам и пробыл у них долгое время. Сбежав, плавал по морю 12 дней. На пути ему встречались туземцы. Наткнувшись на корабль, добрый капитан взял его на палубу.
Робинзон Крузо остался жить в Бразилии. Стал владеть сахарно-тростниковой плантацией. Робинзон разбогател и стал влиятельным человеком. Своим друзьям он рассказывл о своих приключениях. Богачи заинтересовались его рассказом о туземцах, которых он встречал во время побега от пиратов. Так как негры в то время были рабочей силой, но стоили очень дорого.
Собрав корабль, они отправились в путь, но по злочастной судьбе Робинзона Крузо потерепели неудачу. Робинзон попал на остров.
Он быстро обосновался. У него на острове было три дома. Два возле берега, чтобы увидеть если мимо будет проплывать корабль, а другой дом в центре острова, где росли виноград и лимоны.
Прбыв на острове 25 лет он заметил на северном берегу острова человеческие следы и кости. Чуть позже на том же берегу он увидел дым от костра, взобравшись на холм, Робинзон Крузо разглядел в подзорную трубу дикарей и двух пленных. Одного они уже ели, а другой ждал своей участи. Но вдруг пленный побежал в сторону дома Крузо, за ним побежали два дикаря. Это обрадовало Робинзона и он побежал им навстречу. Робинзон Крузо пленного, назвав его Пятница. Пятница стал сожителем и работником Робинзона.
Еще два года спустя к ним на остров подплыла лодка с английским флагом. На ней было трое пленных, их вытащили из лодки и оставили на берегу, а другие пошли осматривать остров. Крузо и Пятница подошли к пленным. Их капитан рассказал, что его корабль взбунтовался и зачинщики бунта решили оставить капитана, его и пассажира на этом, как они думали, необитаемом острове. Робинзон и Пятница поймали тех и связали, они сдались. Еще через час приплыла другая лодка, их тоже поймали. Робинзон Пятница и несколько других пленных поплыли на лодке к кораблю. Успешно захватив его они вернулись на остров. Так как зачинщиков бунта казнили бы в Англии, они решили остаться на острове, Робинзон показал им свои владения и уплыл в Англию. Родители Крузо уже давно умерли, а плантация его до сих пор осталась. Его наставники стали богачами. Узнав, что Робинзон Крузо жив, они очень обрадовались. Крузо получил значительную сумму денег по почте (Робинзон не решался вернуться в Бразилию) . Позже Робинзон продал свою плантацию, став богачом. Он женился, у него родилось трое детей. Когда его жена умерла он захотел венуться на остров и посмотреть, как там живется. На острове все процветало. Робинзон привез туда все необходимое: нескольких женщин, порох, животных и другое. Он узнал, что жители острова воевали с дикарями, выиграв взяли их в плен. Всего на острове Робинзон Крузо провёл 28 лет.