Один из активных деятелей революции 1848-1849 в Венгрии. Отец его И. Петрович, родом серб, был торговцем скота. Мать происходила из бедной словацкой семьи. В 1839 Петёфи из-за нужды записался в солдаты. По болезни в 1841 уволился из армии. Стал странствующим актёром, зарабатывал переводами и перепиской. Первое стихотворение «Пьющий» появилось в 1842. Первый сборник поэм вышел в свет в 1844 по рекомендации М. Вёрёшмарти. Многие стихи этого сборника превратились в народные песни. Комическая поэма «Сельский молот» (1844) и фольклорно-сказочная «Витязь Я нош» (1844) знаменовали отход от царивших тогда консервативных лжеромантических канонов. Любовные неудачи, нападки критики за грубость и безвкусицу привели поэта к душевному кризису. В 1846 Петёфи предпринял попытку создать революционную организацию из радикальной молодёжи Пешта – «Общество десяти» для борьбы за демократическую литературу. Большое значение для поэта имела дружба с Я. Ара нем и брак с Юлией Сендреи (1847). С усилением общественной борьбы поэзия Петёфи стала как бы календарем революционных событий. В 1847 возглавил организацию «Молодая Венгрия». Участвовал в разработке программы буржуазной революции. Вместе с П. Вашвари руководил революционным восстанием 15 марта 1848 в Пеште и в Буде. Проваленный дворянами на выборах в Национальное собрание, Петёфи в сентябре 1848 вступил в революционную армию. С января 1849 – адъютант Ю. Бема. Писал боевые песни. Погиб в стычке с солдатами царской армии.
Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження. Поет був прихильником творчості французьких романтиків, а також поетів межі століть — П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме.Творчий дебют Г. Аполлінера відбувся на початку століття. Його перші, доволі традиційні поетичні спроби («Рейнські вірші») були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901 —1902 роках. Зв'язок із романтичною і символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії, засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на Рейні»). Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими романтиками, в тому числі Г. Гейне, поет посилює його виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.
Родился в Кишкёрёше.
Один из активных деятелей революции 1848-1849 в Венгрии. Отец его И. Петрович, родом серб, был торговцем скота. Мать происходила из бедной словацкой семьи. В 1839 Петёфи из-за нужды записался в солдаты. По болезни в 1841 уволился из армии. Стал странствующим актёром, зарабатывал переводами и перепиской. Первое стихотворение «Пьющий» появилось в 1842. Первый сборник поэм вышел в свет в 1844 по рекомендации М. Вёрёшмарти. Многие стихи этого сборника превратились в народные песни. Комическая поэма «Сельский молот» (1844) и фольклорно-сказочная «Витязь Я нош» (1844) знаменовали отход от царивших тогда консервативных лжеромантических канонов. Любовные неудачи, нападки критики за грубость и безвкусицу привели поэта к душевному кризису. В 1846 Петёфи предпринял попытку создать революционную организацию из радикальной молодёжи Пешта – «Общество десяти» для борьбы за демократическую литературу. Большое значение для поэта имела дружба с Я. Ара нем и брак с Юлией Сендреи (1847). С усилением общественной борьбы поэзия Петёфи стала как бы календарем революционных событий. В 1847 возглавил организацию «Молодая Венгрия». Участвовал в разработке программы буржуазной революции. Вместе с П. Вашвари руководил революционным восстанием 15 марта 1848 в Пеште и в Буде. Проваленный дворянами на выборах в Национальное собрание, Петёфи в сентябре 1848 вступил в революционную армию. С января 1849 – адъютант Ю. Бема. Писал боевые песни. Погиб в стычке с солдатами царской армии.
Творчість Аполлінера спиралася на традиції французького фольклору, поезію Ф. Війона та лірику доби Відродження. Поет був прихильником творчості французьких романтиків, а також поетів межі століть — П. Верлена, А. Рембо, С. Малларме.Творчий дебют Г. Аполлінера відбувся на початку століття. Його перші, доволі традиційні поетичні спроби («Рейнські вірші») були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки Німеччиною в 1901 —1902 роках. Зв'язок із романтичною і символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії, засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на Рейні»). Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими романтиками, в тому числі Г. Гейне, поет посилює його виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.