навчає цінувати розсудливість, розум, бажання вчитись, доброту, працьовитість, вихованість.
Наші помилки у житті змушують нас замислюватись над життям, вчитись нового, жити по іншому, краще думати.
Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, тільки біда, що дурненький він був. Горобчик звертається до курки, зозулі, бузька, гави, сови, сороки, щоб ті навчили його розуму. І тільки поважний крук відповів горобчику-бешкетнику: “Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука”. З великими труднощами пережив горобчик зиму, зазнав холоду й голоду. Все пережите загартувало його. Він приглядався до життя інших птахів і став добрим господарем, ніжним і дбайливим батьком.
треба самому навчатися, здобувати розум
навчає цінувати розсудливість, розум, бажання вчитись, доброту, працьовитість, вихованість.
Наші помилки у житті змушують нас замислюватись над життям, вчитись нового, жити по іншому, краще думати.
Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, тільки біда, що дурненький він був. Горобчик звертається до курки, зозулі, бузька, гави, сови, сороки, щоб ті навчили його розуму. І тільки поважний крук відповів горобчику-бешкетнику: “Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука”. З великими труднощами пережив горобчик зиму, зазнав холоду й голоду. Все пережите загартувало його. Він приглядався до життя інших птахів і став добрим господарем, ніжним і дбайливим батьком.
Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
В томленьях грусти безнадежной
В тревогах шумной суеты,
Звучал мне долго голос нежный
И снились милые черты.
Шли годы. Бурь порыв мятежный
Рассеял прежние мечты,
И я забыл твой голос нежный,
Твои небесные черты.
В глуши, во мраке заточенья
Тянулись тихо дни мои
Без божества, без вдохновенья,
Без слез, без жизни, без любви.
Душе настало пробужденье:
И вот опять явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
И сердце бьется в упоенье,
И для него воскресли вновь
И божество, и вдохновенье,
И жизнь, и слезы, и любовь.